Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр — це приклад того, як культура здатна вистояти перед найважчими випробуваннями. Його історія — не просто хроніка подій, а символ незламності, гідності й любові до України.
Цей театр тричі втрачав дім. Спочатку Луганськ, потім Сєвєродонецьк, згодом Суми. Зараз він працює в Києві, продовжуючи свою місію, попри війну, обстріли, втрати і постійну невизначеність. Але дух трупи, її внутрішня єдність і вірність мистецтву дозволили не лише зберегти театр, а й розвиватися.
Вистави цього театру завжди звучали українською мовою — навіть у тих містах, де переважала російськомовна аудиторія. Це був не жест, а принцип. Мова для них — частина місії, частина спротиву. Сьогодні, коли мова стала ще більшою лінією фронту, така послідовність набуває особливого значення.
Війна змінила обличчя театру. Сцена стала не просто місцем виступу, а прихистком для акторів і глядачів. Переселенці, які приходять на вистави, знаходять там підтримку, відчуття дому, внутрішню опору. Театр перетворився на простір відновлення й діалогу, де мистецтво лікує і надихає.
Попри всі труднощі, колектив готується до 85-го сезону. Вже 10 жовтня у Києві відбудеться перша прем’єра. Це буде не просто вистава — це буде подія, яка засвідчить, що українська культура жива, сильна і здатна говорити про головне навіть тоді, коли навколо руїни.
Ця історія стала темою ефіру суспільно-політичної платформи «Інтервізор», де гостями стали директор театру Олександр Гришков і режисер Владислав Писарев. Ведуча програми Світлана Кушнір провела розмову про мистецтво, війну і людську стійкість.
Театр — це не втеча від реальності. Це спосіб її осмислити. І поки такі театри вистояли, тримається і країна.