Інтерв’ю колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного стало подією, яка виходить далеко за межі військової тематики. Жорстка критика президента, шокуючі інсайди неготовності до контрнаступу і згадка про можливе збройне зіткнення між військовими та спецпризначенцями СБУ кардинально змінюють політичний ландшафт. Владі складно впоратися з проблемами за нинішніх умов, а у суспільстві зростає запит на альтернативу. Питання лише в тому, чи готовий сам Залужний зробити наступний крок?
Останнє інтерв’ю Валерія Залужного для видання Associated Press – вже не просто дипломатичні тези амбасадора, а повноцінна політична декларація опозиціонера. Колишній Головнокомандувач ЗСУ фактично зруйнував кулуарну тишу, вивівши приховане протистояння з Банковою у публічну площину. Те, що раніше сприймалося як чутки про «непорозуміння», тепер отримало форму прямого звинувачення, де аргументи звучать як ніколи жорстко.
Найбільш приголомшливим став інсайд подій кінця 2022 року. Залужний вперше розповів про критичну точку кипіння – обшуки СБУ в його штабі, які ледь не спровокували внутрішній силовий конфлікт у самому серці української столиці. Згадка про готовність викликати бойові підрозділи до Києва для захисту штабу свідчить про те, наскільки глибокою була прірва між військовим та політичним керівництвом уже тоді. Це фактично визнання того, що країна перебувала на межі внутрішнього вибуху в розпал зовнішньої агресії.
Не менш резонансною стала деконструкція подій 2023 року. Залужний прямо пов’язав невдачі літнього контрнаступу з втручанням політичного керівництва у військову стратегію. За його словами, замість створення потужного ударного кулака на Запорізькому напрямку, ресурси були розпорошені за рішенням «згори». Це звинувачення перекладає відповідальність за відсутність стратегічного прориву безпосередньо на Офіс Президента, ставлячи під сумнів компетентність політиків у військових питаннях.
Політичний маневр від «залізного генерала»
Різкий вихід Залужного в інфополе збігається з хвилею публікацій у західних медіа, зокрема американського видання Financial Times, про можливі вибори і перезавантаження влади в Україні. Попри відсутність юридичних умов для голосування під час воєнного стану, логіка політичної боротьби диктує свої правила. У цьому контексті інтерв’ю виглядає як бронювання ролі головного критика влади та альтернативи чинному курсу.
На тлі помилок влади, проблем з мобілізацією, корупційних скандалів та загальної втоми суспільства, постать колишнього головнокомандувача ЗСУ стає природним центром тяжіння для протестного електорату.
Проте для пересічних українських громадян згадана ситуація не є однозначною і може мати різні боки однієї правди. Аргументи про концентрацію сил на одному напрямку наштовхуються на жорстку контраргументацію: без панування в повітрі та з необхідністю тримати фронт на величезній дистанції, оголення інших флангів могло призвести до катастрофічного прориву ворога. Зрештою, західні союзники тоді не допомогли із забезпеченням подібної операції достатніми ресурсами і не давали Україні авіації. Істина в цій дискусії, ймовірно, з’явиться лише після розсекречення архівів, але політичні наслідки відчутні вже зараз.
Україна входить у небезпечну фазу, де лінія внутрішнього політичного розколу може стати не менш загрозливою, ніж лінія фронту. Історія не раз доводила, що внутрішні чвари під час великої війни часто ставали фатальнішими за ворожу зброю. Публічний «розбір польотів» ставить перед країною новий виклик: як зберегти єдність, коли боротьба за майбутнє держави починає переплітатися з боротьбою за владу?
Валерій Майданюк, політолог
