Поки увага світу прикута до війни в Перській затоці, у Кремлі можуть розглядати значно ширший геополітичний горизонт. Попри складну ситуацію на українському фронті, для кремлівського тирана нинішній міжнародний контекст виглядає як вікно можливостей, яке може більше не повторитися. І саме країни Балтії дедалі частіше згадуються як потенційна ціль наступного етапу ескалації.
Вікно можливостей
Сучасний геополітичний розклад грає Москві на руку. Сполучені Штати дедалі глибше занурюються у близькосхідний конфлікт у протистоянні з Іраном. Підготовка до можливої наземної операції супроводжується перекиданням ресурсів, техніки та військ з інших регіонів. Сам Вашингтон уже сигналізує про нестачу критично важливих компонентів – ракет, безпілотників, боєприпасів – і змушений звертатися до союзників по НАТО.
Втім, Європа не поспішає підставляти плече. Політичні образи, накопичені за попередні роки, зокрема через жорстку риторику Дональда Трампа щодо європейських партнерів і навіть його погрози захопити Гренландію, не минули без наслідків. Частина європейських столиць робить холодний розрахунок: якщо Вашингтон загрузне в іранській кампанії і ослабне політично, це змінить баланс сил усередині самих США. Трамп програє вибори до Конгресу і поступиться значною частиною можливостей впливу на політичні процеси. Принаймні так думає американська опозиція та частина європейських партнерів, котрі досі вірять в силу права.
У відповідь Трамп дедалі жорсткіше говорить про можливість виходу США з НАТО то погрожує відмовою захищати європейських союзників від Росії. На цьому тлі російська пропаганда підливає масла у вогонь. Представники Кремля, зокрема Дмитро Пєсков, публічно закликають до перегляду санкційної політики – зняття обмежень із Росії та посилення тиску на Європу. В умовах політичної турбулентності у США та напруженості в трансатлантичних відносинах, ризик розколу НАТО вже не виглядає фантастичним сценарієм.
У такій конфігурації Кремль може вважати, що наблизився до моменту, коли можна перевірити Альянс на міцність. Де-факто єдність НАТО опиняється під питанням, а будь-яка неоднозначна реакція на кризу може бути сприйнята як слабкість.
Додатковим фактором ризику є можливий синхронний розвиток подій в Азії. Якщо Китай скористається моментом і розпочне агресію щодо Тайваню, глобальна увага Заходу буде розпорошена. У такому випадку навіть обмежена агресія Росії в Європі може отримати значно менший рівень протидії, ніж у мирні часи.
Водночас для самого Кремля питання не лише у зовнішній кон’юнктурі. Російській владі потрібен символічний успіх. Концепція «маленької переможної війни», яка не спрацювала в Україні, нікуди не зникла. На цьому тлі Балтія може виглядати як більш «зручна» ціль – невеликі держави з обмеженими ресурсами, які опиняються під загрозою в момент потенційної слабкості колективної безпеки. А враховуючи, що тема “пригноблення русскіх” є давнім пропагандистським наративом “русского міра” – Кремль не омине увагою таку можливість при вразливому становищі Балтії.
В російських пропагандистських каналах дедалі більше згадують пригноблення росіян в Естонії і закликають до створення “Нарвської республіки”. А російські війська системно розширюють штат в Ленінградській області. Питання: для чого?
Гібридна війна: балтійський сценарій
Однак пряма масштабна війна – не єдиний сценарій. Як зазначає Віталій Портніков, Кремль може вдатися до вже відпрацьованої моделі гібридної агресії. Йдеться про дестабілізацію ситуації всередині однієї з країн Балтії, наприклад Естонії, із використанням диверсійних груп та інформаційних операцій. Умовна «Нарвська народна республіка» може стати інструментом не стільки територіального захоплення, скільки підриву довіри до НАТО.
Головний розрахунок у такому випадку – на нерішучість Заходу. Якщо реакція обмежиться дипломатичними заявами про «глибоке занепокоєння», це створить прецедент фактичної безкарності. Для Путіна ключовою метою може бути не контроль над конкретною територією, а демонстрація неспроможності Альянсу виконати свої гарантії безпеки. Такий удар по репутації НАТО може мати значно довготриваліші наслідки, ніж будь-яке локальне військове досягнення.
Саме тому потенційний конфлікт у Балтії розглядається як тест на життєздатність усього Північноатлантичного союзу. Протягом десятиліть НАТО вважалося найпотужнішим військово-політичним блоком у світі, але в умовах реальної загрози воно ще не опинялося в настільки складній ситуації внутрішніх суперечностей.
Вирішальним стане фактор часу і рішучості. Якщо відповідь буде швидкою, чіткою і безумовною – навіть без повної єдності всіх союзників – кризу можна буде локалізувати. Якщо ж почнуться затяжні консультації, пошук компромісів і взаємне перекладання відповідальності, події можуть розвиватися за значно небезпечнішим сценарієм.
Світ входить у період, коли старі інституції проходять випробування на міцність. ООН, НАТО, ЄС – структури, які десятиліттями здавалися непорушними, стикаються з викликами, до яких вони виявилися не готовими.
У цьому контексті дедалі актуалізуються альтернативні формати безпеки. Ідея Балто-Чорноморського союзу – Міжмор’я – яка раніше виглядала радше концептуальною, може отримати нове життя. Проте формуватися така конструкція, ймовірно, буде вже в умовах кризи, у прискореному режимі та з урахуванням досвіду війни, яку Україна веде проти Росії. І на умовах України.
Питання лише в тому, чи стане Балтія наступною точкою великого геополітичного зіткнення, чи ж сама загроза змусить Захід нарешті діяти на випередження щодо жорсткішого ставлення до Росії? Бо Захід одночасно панічно хоче захистися від Росії і одночасно розблоковує нафтопровід “Дружба”, щоб двом антиєвропейським “троянським коням” Путіна в ЄС не було труднощів з підняттям цін на пальне. Саме в таких умовах і розкладах Кремль любить воювати.
Автор: Валерій Майданюк
