США втягуються в іранську війну і прямо заявляють про брак зброї та ракет. Захід розколотий, а Європа не бажає втягуватися в іранську авантюру Трампа, вказуючи на зростаючу загрозу з боку Росії. Путіну потрібна швидка перемога, але він не здатен досягнути її в Україні. Нафта дорожчає і гроші для Кремля течуть рікою – неодмінна ознака нових воєнних авантюр РФ. Ще ніколи для Кремля карти не лягали так вигідно, щоб здійснити омріяний удар по Європі.
Заяви Трампа про те, що пора переглянути статус США в НАТО, бо Альянс не допоміг йому у його іранській воєнній авантюрі, не варто сприймати несерйозно. В момент, коли Європа потребуватиме допомоги, Америка може висловити глибоке занепокоєння і лише знизати плечима.
«Країни НАТО абсолютно нічого не зробили, щоб допомогти з божевільною країною Іраном, яка зараз військово знищена. США нічого не потребують від НАТО, але “ніколи не забудуть” цей дуже важливий момент», – зазначив Трамп.
Слід усвідомлювати, що США, немов монархія, сьогодні керуються волею та настроєм однієї людини. І якщо російські ракети і танки одного дня візьмуть курс на країни Балтії та Сувалківський коридор у Польщі, не варто виключати ситуації, що Трампу не захочеться з якоїсь причини чи давньої образи виконувати союзницькі зобов’язання.
Криза НАТО і ілюзія безпеки
В цій ситуації ми можемо стати свідками нового геополітичного розкладу, в якому Росія нападає на Балтію, США залишають НАТО, а частина Європи формує військовий союз з Україною. НАТО фактично вже припинило існування й існує тільки на папері, бо для політиків, які бачать дані розвідки про російські провокації та приготування щодо Європи, не можна піддавати життя своїх громадян ризику, сподіваючись на статут НАТО 1949 року, де написано, що Альянс прийде на допомогу.
Це приблизно те саме, якби директор заводу, знаючи про небезпеку пожежі, нічого не робив, покладаючись лише на старий вогнегасник 1949 року випуску, на якому написано, що він спрацює і допоможе.
Можна сподіватися пережити Трампа і дочекатися, коли в Штатах через три роки прийде до влади президент-демократ, який знову відкриє американську безпекову парасольку над Європою. Але ні.
- По-перше, за ці роки може статися багато критичних подій. Цілком можливо, що Путін нападе раніше, аніж за три роки. А захищатися треба зараз.
- По-друге, після зневажливих слів обіцянки та угоди США вже ніким не будуть сприйматися серйозно. Бо, до прикладу, Трамп обіцяв Україні та НАТО зброю за програмою PURL, а потім просто заявив, що зараз зброя Штатам потрібніша в Ірані.
Ось і все, що треба знати про дотримання угод. І новий президент США вже не зможе жодним чином гарантувати, що Америка тепер дотримуватиметься зобов’язань, адже що заважає йому в критичний момент передумати, пославшись на якусь вагому причину?
Україна як ключ до безпеки Європи
Саме тому в Європи сьогодні немає вибору, як сподіватися лише на Україну – єдину країну континенту, яка здатна не в теорії, а на практиці протистояти Росії. Тому розмови європейських чиновників про якусь там неготовність України до європейських стандартів чи Копенгагенських критеріїв виглядають жалюгідними.
Європа сьогодні нагадує верескливу даму, яка втікає від російського маніяка з сокирою, а коли її рятує український чоловік – скаржиться, що він не у смокінгу і вона з ним з цього темного провулку разом не йтиме.
Але проблема для Європи в тому, що ми разом у цьому човні, у цьому темному провулку. Допомоги від Трампа не буде, якщо й буде – то дуже дорого, а російський напад буде і то скоро, тож час думати про виживання, а не мислити довоєнними стандартами мирного часу, критеріями толерантності та індексів демократії.
Частина європейських еліт це вже розуміє, але частина ще відмовляється вірити у цю реальність і не поспішає об’єднуватися з Україною та приймати нас до ЄС. Вони розповідають, що ми ще не готові до їхніх стандартів, хоча насправді в перекладі з дипломатичної мови на людську це означає: ми боїмося війни з Росією, тому не готові вас приймати до ЄС.
Показово, що ті стандарти вступу до ЄС, які діють сьогодні і стосуються антикорупційних показників, прав гендерних меншин тощо, не застосовувалися до Польщі, Чехії чи Румунії. Вони вступили до ЄС без них, з розрахунком на подальші зміни. Тобто: спочатку в ЄС вступаєте, а тоді вже й з корупцією боретеся. Ну і звісно ж, на прикладі Угорщини, ми бачимо, що нікого не виганяють, навіть якщо об ці критерії витирають ноги.
Але нові правила ввели вже на межі 2010-х років, насамперед для Західних Балкан, щоб фактично закрити двері для небажаних на той час країн: Сербії, Македонії, Боснії, а також Молдови. І для України також.
Сьогодні ж, перед загрозою війни з Росією, Європа може більше потребувати України, аніж Україна євроінтеграції. Саме від нас у критичний момент залежатиме безпека Європи. Чи буде російське вторгнення швидким і глибоким, якщо Україна зберігатиме нейтралітет? Чи захлинеться воно на перших кілометрах, якщо Україна відкриє нові фронти, накриє Росію ударами і змусить її відтягувати війська?
Ще ніколи в історії Україна не була настільки потрібна Європі. Завдання з зірочкою для української влади: як разом із Європою дати відсіч Росії і при цьому зайняти гідне місце за європейським столом? Не прохача, не бідного родича, не боржника, а рівного партнера і рятівника. Було б шкода втратити такий історичний шанс.
Автор: Валерій Майданюк
