Повномасштабна війна суттєво змінила ставлення українців до релігійних організацій, пов’язаних із Росією. Нові соціологічні дані свідчать, що в суспільстві сформувався стійкий запит на обмеження впливу Російської православної церкви та афілійованих із нею структур в Україні.
Водночас українці продовжують демонструвати високу толерантність до свободи віросповідання та діяльності інших конфесій. Такі висновки оприлюднили під час презентації результатів дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведеного у травні 2026 року.
Українці підтримують посилення контролю над структурами, пов’язаними з РФ
Опитування, проведене 4–9 травня серед 2000 респондентів, показало, що більшість громадян вважає виправданим державне втручання у діяльність релігійних організацій, якщо їхня робота може становити загрозу національній безпеці.
Зокрема:
- 79% опитаних вважають, що держава має контролювати релігійні організації, діяльність яких може загрожувати безпеці країни;
- 80% підтримують повне розірвання зв’язків УПЦ із Московським патріархатом;
- 62% схвалюють законодавчу заборону релігійних організацій, пов’язаних із Росією;
- 57% виступають за заборону діяльності УПЦ під керівництвом митрополита Онуфрія;
- 67% підтримують запровадження санкцій щодо митрополита Онуфрія.
Доктор філософських наук, професор, завідувач Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Олександр Саган зазначив, що результати дослідження підтверджують висновки інших соціологічних центрів, зокрема КМІС та Центру Разумкова. За його словами, суспільство дедалі чіткіше розмежовує право на свободу віросповідання та питання національної безпеки.
Довіра до ПЦУ зростає, підтримка Московського патріархату зменшується
Результати опитування демонструють і зміни в релігійній самоідентифікації українців.
Найвищий рівень довіри серед духовних лідерів має Предстоятель Православної церкви України Епіфаній — йому довіряють 47% громадян.
Натомість очільник Російської православної церкви Кирило користується довірою лише 3% опитаних.
Також дослідження показало, що:
- 22% українців відносять себе до Православної церкви України;
- лише 10% ідентифікують себе з УПЦ Московського патріархату;
- 60% позитивно оцінюють створення єдиної помісної церкви;
- 54% підтримують ідею об’єднання ПЦУ та УПЦ.
На думку Олександра Сагана, попри те що офіційна статистика досі демонструє значну кількість громад УПЦ, суспільна підтримка цієї структури продовжує скорочуватися.
Експерт також звернув увагу на зміни у поглядах самих вірян УПЦ:
- значно зменшилося негативне ставлення до ПЦУ;
- понад 70% прихильників УПЦ позитивно оцінюють Європейський Союз;
- більше половини підтримують членство України в НАТО;
- понад 50% позитивно ставляться до розпаду СРСР.
Держава посилює правові механізми протидії російському впливу
Останніми роками Україна послідовно посилює законодавчі механізми щодо релігійних структур, пов’язаних із державою-агресором.
Закон №3894-IX визначає Російську православну церкву як ідеологічний інструмент російського режиму. Подібну оцінку містить і резолюція Парламентська асамблея Ради Європи №2540 від 2024 року, де діяльність керівництва Московського патріархату пов’язують із виправданням російської агресії проти України.
Попри заяви керівництва УПЦ про самостійність після внесення змін до статуту у 2022 році, державна релігієзнавча експертиза дійшла висновку, що зв’язок із РПЦ зберігається. У серпні 2025 року Державна служба України з етнополітики та свободи совісті офіційно визнала Київську митрополію УПЦ афілійованою із забороненою іноземною релігійною організацією.
Про безпекові ризики свідчать і дані СБУ. Від початку повномасштабного вторгнення відкрито 208 кримінальних проваджень щодо антиукраїнської діяльності представників УПЦ МП.
Серед них:
- 78 особам повідомлено про підозру;
- 40 священнослужителів уже отримали вироки суду;
- серед засуджених — чотири архієреї.
За даними слідства, окремі представники духовенства займалися збором інформації для російських спецслужб, вербуванням агентури та іншою діяльністю на користь держави-агресора.
Експерти наголошують, що захист свободи совісті та протидія російському впливу не суперечать одне одному. Віряни мають право на вільне сповідування своєї віри, однак жодна організація не може залишатися поза увагою держави, якщо її діяльність становить загрозу національній безпеці.
