Війна змінила не лише політичну та суспільну реальність України, а й релігійний ландшафт країни. Соціологи зафіксували тенденцію, яка ще десять років тому здавалася малоймовірною: ПЦУ впевнено утвердилася серед найавторитетніших церков, а митрополит Епіфаній став лідером суспільної довіри серед релігійних діячів. Дедалі більше українців пов’язують свою релігійну ідентичність із ПЦУ, а не з церквами, які асоціюються з російським впливом.
Українська церковна незалежність
З необхідних атрибутів незалежної країни з православним населенням Україна багато втратила і пропустила в перші десятиліття незалежності. Тогочасна влада тривалий час намагалася всидіти на двох стільцях, дивилася на Москву і створювала тепличні умови для церкви, котра перебувала під повним контролем російських спецслужб. Своя ж українська церква виживала власними силами, обділена увагою держави та чиновників.
Вагомий вплив мала й так звана «неканонічність» тоді ще Київського патріархату, яку вдалося здобути аж 2018 року. Саме тоді відбулася одна з найважливіших подій в історії українського православ’я. За підтримки Вселенського патріархату було створено Православну Церкву України, яка отримала Томос про автокефалію від патріарха Варфоломія.
Для мільйонів українців це означало завершення багаторічної залежності значної частини українського православ’я від Москви та створення повноцінної національної православної церкви. Суспільство покладало на ПЦУ великі надії. Від нової церкви очікували духовного об’єднання країни, зміцнення української ідентичності та поступового подолання церковного розколу.
Позиція УПЦ та виклики після початку війни
Українська православна церква, яка тривалий час перебувала у складі Московського патріархату, від самого початку не визнала Томос і створення ПЦУ. Її керівництво наполягало на тому, що саме УПЦ є канонічною церквою в Україні. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ситуація різко змінилася. Патріарх Московський Кирил відкрито підтримав російську агресію проти України та фактично надав війні ідеологічне й релігійне виправдання. Його заяви про так званий «русский мир» викликали різке несприйняття в українському суспільстві.
На цьому тлі тисячі вірян і сотні релігійних громад почали переходити від УПЦ до ПЦУ. Для багатьох українців стало неприйнятним залишатися у структурі, яка історично пов’язана з Московським патріархатом, особливо після того, як керівництво РПЦ фактично благословило російську війну проти України.
Хоча у 2022 році УПЦ заявила про розрив із Московським патріархатом, питання її реальної незалежності продовжує залишатися предметом дискусій. У 2025-2026 роках керівництво УПЦ засуджує війну та декларує підтримку України, однак значна частина суспільства продовжує сприймати цю структуру як таку, що історично та світоглядно пов’язана з Москвою.
Додатковим фактором стали численні кримінальні провадження та докази співпраці представників УПЦ МП з Москвою. За роки війни правоохоронні органи повідомляли про затримання священнослужителів та вірян УПЦ МП за підозрами у співпраці з окупантами, передачі інформації ворогу, коригуванні ракетних ударів та поширенні проросійської пропаганди. І хоча керівництво УПЦ заявляє, що це не позиція їхньої конфесії, такі факти суттєво вплинули на громадську думку. У суспільстві також поширене переконання, що частина духовенства та вірян УПЦ продовжує латентно або відкрито орієнтуватися на Московський патріархат.
Чому українці обирають ПЦУ
Соціологія демонструє, що ПЦУ дедалі більше асоціюється з українською державністю та національною ідентичністю. 3 червня 2026 року в Києві презентували результати всеукраїнського дослідження «Оцінка релігійної ситуації в Україні», проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та агентства «Укрінформ». Результати дослідження вкотре засвідчили важливу тенденцію: Православна Церква України залишається найавторитетнішою православною юрисдикцією країни, а її предстоятель митрополит Епіфаній користується найбільшою довірою серед усіх церковних ієрархів.
Згідно з дослідженням, 22% опитаних прямо назвали себе вірянами ПЦУ, тоді як до УПЦ віднесли себе лише 10%. Ще 26% назвали себе просто православними без уточнення конфесійної належності.
Важливо, що серед прихильників ПЦУ значно частіше зустрічається мотив усвідомленого вибору в дорослому віці. Крім того, для них вагомішим фактором є культурна та національна ідентичність. Це свідчить про те, що підтримка ПЦУ дедалі частіше стає результатом свідомого рішення, а не лише сімейної традиції.
Дослідження також показало, що найменшу соціальну дистанцію українці демонструють саме щодо представників ПЦУ та Української греко-католицької церкви. Тобто саме ці конфесії викликають найбільшу довіру та позитивне сприйняття в суспільстві.
Феномен митрополита Епіфанія
Окремої уваги в українських релігійних реаліях заслуговує постать митрополита Епіфанія. За результатами дослідження саме він став найбільш авторитетним церковним діячем України. Йому довіряють 47% українців. Це майже вдвічі більше, ніж показники довіри до інших відомих церковних лідерів. Главі УГКЦ Святославу, Вселенському патріарху Варфоломію та митрополиту Онуфрію довіряє приблизно чверть опитаних.
Причини такої популярності полягають не лише в посаді предстоятеля ПЦУ. За роки свого служіння Епіфаній сформував репутацію поміркованого, відкритого до діалогу та сучасного церковного лідера. Він уникає радикальної риторики, активно підтримує українських військових, бере участь у суспільних дискусіях та демонструє готовність до міжконфесійного діалогу.
Важливу роль відіграли й організаційні здібності митрополита. Саме під його керівництвом ПЦУ вдалося пройти складний період становлення, розширити мережу громад, зміцнити міжнародні контакти та зберегти внутрішню стабільність у надзвичайно складних умовах війни.
Показово, що на тлі високої довіри до Епіфанія патріарх Кирил практично не має авторитету в Україні. Майже 80% громадян не довіряють очільнику РПЦ, а близько п’ятої частини опитаних узагалі не змогли його ідентифікувати.
За вісім років після отримання Томосу Православна Церква України пройшла шлях від нового церковного проєкту до однієї з найавторитетніших суспільних інституцій країни. Вирішальними факторами її успіху стали підтримка української державності, дистанціювання від російського впливу, зростання національної свідомості суспільства та активна позиція під час війни.
Повномасштабне вторгнення Росії лише прискорило ці процеси. Підтримка агресії з боку керівництва РПЦ та численні скандали навколо окремих представників УПЦ посилили недовіру до структур, пов’язаних із Москвою. Натомість ПЦУ дедалі більше сприймається як церква, що розділяє долю українського народу та підтримує його боротьбу за свободу.
Для багатьох українців ПЦУ та її очільник митрополит Епіфаній стали символом нового етапу розвитку українського православ’я, яке дедалі більше асоціюється з незалежною Україною, а не з релігійними центрами за її межами.
Автор: Валерій Майданюк
