Поки Україна стримує російську агресію, між Києвом і Варшавою несподівано спалахують нові суперечки. Теми, які ще недавно залишалися на периферії політичних дискусій, раптом опинилися в центрі уваги польських політиків та медіа. Вулиці імені Бандери, назви українських військових підрозділів та звинувачення у «невдячності» дедалі частіше стають приводом для гострих заяв. Проте виникає закономірне питання: чи справді ці суперечки відповідають інтересам Польщі та України саме зараз, коли безпекова ситуація в Європі залишається вкрай нестабільною?
Загострення без реальних підстав
Останнім часом польсько-українські відносини переживають черговий період напруження. Причиною стали дискусії навколо українських історичних постатей, хоча й в польській історії неоднозначних героїв вистачає і Україна до цього не висуває претензій. Водночас важко знайти логічне пояснення хвилі обурення, яка здійнялася навколо цих тем.
Наприклад, вулиця Степана Бандери у Вінниці існує вже не перший рік, проте саме зараз вона раптом стала приводом для гучних заяв і критики польських політиків. Подібна риторика створює враження штучного загострення, яке не відповідає реальним викликам, що стоять перед двома країнами.
Україна – щит Європи
Але головна проблема нинішніх суперечок полягає в тому, що вони виникають у час, коли загроза з боку Росії нікуди не зникла. Від початку повномасштабного вторгнення Кремль переслідував одразу кілька стратегічних цілей.
- Однією з них було підкорення України.
- Іншою – демонстрація сили Росії як власному населенню, так і зовнішньому світу.
- І найважливіше – розкол Заходу та підрив довіри до НАТО.
Сьогодні дедалі очевидніше, що Кремль не зміг реалізувати свій початковий план щодо швидкого підкорення України. Навіть Путін вже усвідомлює, що першого пункту, не виконає. України йому не зламати. Але наступні пункти Кремль ще може виконати. Навіть без перемоги над Україною.
Агресія щодо інших європейських країн є одним із можливих сценаріїв для Кремля послабити підтримку України шляхом тиску на європейські держави. Йдеться як про політичний шантаж, так і про потенційні гібридні чи навіть військові удари по Європі, щоб залякати окремі країни та схилити їх до скорочення допомоги Києву. За умови невтручання США, а політика Трампа це дедалі більше підтверджує, ця тактика може спрацювати – декотрі лідери країн можуть злякатися і вмити руки. У такому випадку саме розкол серед союзників може стати найбільшою перемогою Кремля.
Чому польська безпека нерозривно пов’язана з Україною
Безпека Польщі сьогодні значною мірою залежить від того, чи здатна Україна стримувати російську агресію. Саме Україна стала тією державою, яка прийняла на себе головний удар російської військової машини. Фактично українські військові вже понад чотири роки виконують роль східного форпосту європейської безпеки.
Однією з найпоширеніших тез останніх місяців стали звинувачення України в нібито невдячності за польську підтримку після початку повномасштабної війни. Однак така постановка питання суттєво викривляє реальну ситуацію.
За словами українського активіста та майора ЗСУ Віктора Трегубова «Україна Польщі нічого не винна. Ніщо, взагалі ніщо що зробила Польща для України не становить навіть малого відсотку того, від чого Україна за власний рахунок уберегла Польщу».
Якби Росія не була втягнута у виснажливу війну проти України, військово-політична ситуація в регіоні могла б виглядати зовсім інакше. Саме тому багато експертів наголошують, що Україна стримує загрозу, яка потенційно могла б поширитися далеко за межі її території. У цьому контексті взаємні звинувачення та політичні конфлікти з боку Польщі виглядають особливо недоречними.
Нові «Троянські коні» у ЄС?
Неконструктивна риторика окремих польських політиків неминуче породжує нові підозри та чутки. В мережі ширяться чутки, нібито певні сили поза Європою шукають в ЄС нового троянського коня – нового Орбана, який блокуватиме всі ініціативи Брюсселя, ослаблюватиме ЄС, вставлятиме палиці в колеса Україні і в деяких аспектах діятиме синхронно з Москвою.
Прихильники цієї точки зору звертають увагу на те, що деякі радикальні польські середовища та російська пропаганда інколи демонструють схожі підходи до оцінки окремих сторінок української історії, зокрема діяльності УПА та Степана Бандери. Метою подібних інформаційних кампаній може бути не стільки історична дискусія, скільки послаблення європейської єдності та створення додаткових бар’єрів для інтеграції України до ЄС.
При цьому Україна, попри складну історію польсько-українських відносин, зазвичай утримується від дзеркальних претензій щодо багатьох постатей польської історії, які також могли б стати предметом суперечок.
Міжмор’я та спільне майбутнє
Польській політичній еліті доведеться докласти зусиль, щоб продемонструвати, що Польща не стане новим «троянським конем» у ЄС. Тим більше, що з відходом США від справ у Європі, дедалі більше актуалізується ідея Міжмор’я – Балто-Чорноморського союзу, в якому Україна і Польща могли бути головними опорами безпеки всього континенту від російської агресії.
Було б нерозумно для польських політиків, на передодні потенційного російського вторгнення, сваритися з Україною через надумані проблеми, тоді, коли треба об’єднуватися і спільно захищати Європейський дім.
Саме тому роздмухування конфліктів навколо історичних питань у момент, коли Росія продовжує війну проти України та намагається послабити єдність Заходу, виглядає стратегічно невигідним насамперед для Варшави. У нинішніх умовах обом державам важливіше шукати спільні рішення та зміцнювати партнерство, ніж дозволяти історичним міфам перетворюватися на інструмент політичного протистояння.
Автор: Валерій Майданюк
