Те, що роками вважалося непохитним монолітом польської політики, розпалося в одну мить. Партія «Право і справедливість», яка тривалий час утримувала абсолютну владу в країні, зазнала нищівного розколу зсередини. Ярослав Качинський власноруч позбувся соратників, вигнавши з партосередку майже 40 нардепів разом із колишнім прем’єром Матеушем Моравецьким. Авантюра з заграванням перед ультраправими популістами та спекуляціями на українофобії перетворилася для консерваторів на фатальний самостріл — на втіху табору ліберал-демократів і на шкоду стабільності всієї Східної Європи.
Ультиматум Качинського і «чистка» в опозиції
Кульмінація тривалого внутрішньопартійного протистояння настала раптово, але цілком закономірно. Лідер PiS Ярослав Качинський поставив партосередку жорсткий ультиматум: усі депутати та сенатори мали до опівночі 23 липня підписати письмову декларацію про вірність і відсутність зв’язків з іншими політичними проєктами.
Ті, хто відмовився підкоритися вимозі автоматично опинилися поза лавами політичної сили. «За бортом» опинилося понад 30 впливових парламентарів та євродепутатів. Головним «вигнанцем» став колишній очільник уряду Матеуш Моравецький, а разом із ним – і його найближче оточення, зокрема євродепутат Пьотр Мюллер (відомий резонансними антиукраїнськими ініціативами в Європарламенті).
Моравецький не приховував розчарування, заявивши, що до катастрофи призвели внутрішні інтриги та безкомпромісна боротьба за вплив у керівництві. За його словами, ще навесні він отримав зелене світло на створення асоціації «Розвиток плюс», аби залучити новий поміркований електорат та протидіяти зростанню впливу ультраправої «Конфедерації». Проте керівництво PiS віддало перевагу внутрішнім чисткам замість розширення впливу.
«Масляні» проти «Скаутів»
У правлячій коаліції Дональда Туска на події в таборі опонентів реагують із Політична криза всередині PiS – це не просто особистий конфлікт Качинського та Моравецького, а фундаментальна ідеологічна прірва між двома угрупованнями:
- «Масляні» (Радикали): Група під проводом радикального політика Пшемислава Чарнека (якого нещодавно обрали кандидатом від PiS у прем’єри). Вони наполягають на жорсткому ультраправому курсі, євроскептицизмі та печерній антиукраїнській риториці.
- «Скаути» (Помірковані): Прибічники Матеуша Моравецького, які відстоюють правоцентриські, прагматичні позиції, орієнтуючись на поміркованого виборця та бізнес.
Точну та безкомпромісну оцінку цьому процесу в Польщі дав український політолог Тарас Радь:
Сталось те, що назрівало давно. Правляча у 2015-2023 роках політична партія “Право та справедливість” колись “сірого кардинала” польської політики Ярослава Качинського розкололась. Наразі на дві частини: на “Право” і на “Справедливість” Хочеться так пожартувати, але в цьому є лише доля жарту.
Групу понад 30 депутатів на чолі із колишнім прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким через відмову підписати декларацію про відсутність членства в об’єднаннях, які “займаються політичною діяльністю”, у рамках партії Право та справедливість”.
Якщо перевести це з мови польської політики на українську мову це означає, що поки що лідер партії Ярослав “Качур” Качинський не зумів залагодити внутрішньопартійний розкол, який окреслився весною 2026 року і вигнав опозицію з партії.
Конфлікт всередині партії назрівав давно. Причиною розколу стала зміна курсу ПіС з правоцентриських позицій у більш крайній правий крен для конкуренції за голоси ксенофобів, українофобів та євроскептиків. Для ПіС ця авантюра завершиться катастрофою, оскільки праві радикали з’їдать залишки “масляних” під час парламентських виборів восени 2027 року.
Тим часом Матеуш Моравецький, який раніше створив власну політичну платформу “Розвиток Плюс”, ймовірно, будуватиме на базі цієї асоціації нову політичну партію, яка спробує подолати 5% виборчий бар’єр під час виборів 2027 року. Не виключено, що він спробує сформувати правоцентриський блок политичних сил, яким ще у 2015 році була сама партія “Право та справедливість”.
«Враховуючи те, що відбуваєтсья у польській політиці останні роки та куди прямує Польща, ми є свідками того як безславно завершить свій шлях колись найбільша та найпопулярніша у Польщі політична сила. Але це символічно, бо у Польщі щораз менше права та справедливості. Натомість щораз більше національного егоїзму, нарцисизму, ксенофобії, гігантоманії та ізоляціонізму» – зауважує Тарас Радь.
Виборча математика-2027
Внаслідок демаршу соратників Моравецького парламентська фракція PiS скорочується до 140–145 мандатів. Хоча партія залишається другою за чисельністю силою в Сеймі після Громадянської коаліції (ГК) Дональда Туска, її електоральні перспективи зазнали нищівного удару.
За даними агрегатора Poll of Polls від видання Politico, рейтинг PiS вже просів до 26%, тоді як Громадянська коаліція впевнено утримує 32%.
Розпорошення правоконсервативного фракційного поля грає виключно на руку правлячій коаліції. Голоси правих відтепер розриватимуться між ослабленою та радикалізованою PiS Качинського, новоствореним поміркованим проєктом Моравецького і маргінальними ультраправими партіями («Конфедерація»).
Навіть якщо праворадикали в сумі матимуть відносний відсоток, зібрати з цих уламків єдину дієздатну коаліцію проти Туска на виборах 2027 року стане майже нездійсненним завданням.
Український фактор: небезпечна гра на затяжній дистанції
Спекуляції навколо українського питання стали одним із детонаторів внутрішньопартійної вибухівки. Політика PiS щодо України досягла критичної точки: прагнучи втримати радикального виборця, навіть відносні центристи на кшталт Моравецького змушені були підігрувати антиукраїнському мейнстриму.
Водночас у самій партії спостерігаються розбіжності. Наприклад, незадовго до розколу Ярослав Качинський публічно розкритикував заклики свого ж кандидата в прем’єри Пшемислава Чарнека щодо припинення військової допомоги Україні від ЄС, чітко заявивши: підтримка Києва – це «ключове питання польської державної рації та безпеки».
Така невизначеність та коливання створюють серйозні ризики для України. Оскільки Москва готується до тривалої війни, Києву життєво необхідні надійні партнери на довготривалу дистанцію – для лобіювання санкцій, фінансової допомоги та оборонних рішень у ЄС і НАТО. І стабільна Польща в цьому ланцюгу є критично важливою ланкою.
Розвал «Права і справедливості» — це класичний приклад того, як українофобська, ксенофобська та крайньоправа політика закономірно призводить до системного розколу та саморуйнування.
Намагаючись переграти ультраправих радикалів на їхньому ж полі, системні консервативні партії завжди програють. Потурання радикальному натовпу не розширює електорат, а лише розколює партію зсередини, перетворюючи її з державницького інституту на осередки популістів та радикалів. А замість того, щоб знизити градус антиукраїнської пропаганди та консолідувати суспільство перед обличчям потенційної російської агресії, польські політики піддалися спокусі миттєвих популістських рейтингів.
Замість формування міцного проукраїнського та оборонного фронту в регіоні, Польща ризикує зануритися у період внутрішніх міжусобиць, де «права» не знаходять «справедливості».
Автор: Валерій Майданюк
