Нашим західним союзникам зручно вважати, що російська агресія – це проблема насамперед України, а нам вони допомагають з почуття жалю і поваги до міжнародного права. Українці ж переконані, що російська війна ведеться проти всього Заходу і ми в цій війні захищаємо європейський фронтир. Проблема українців не в тому, що Захід наївно не помічає гібридної агресії проти себе, а в тому, що хоче вирішити проблему з Ерефією за наш рахунок.
Західні країни й справді офіційно не воюють з Ерефією і продовжують економічну співпрацю в багатьох сферах. На думку європейців, “натівська парасолька” все ж таки захищає їх від вторгнення східних варварів, тож вважати цю війну європейською – недоречно. Росія не наважиться напасти на НАТО. Росія напала лише на Україну і це вже проблеми українських політиків, котрі не змогли ані належно озброїти свою країну, щоб зменшити ймовірність агресії, ані домовитися з агресивним сусідом, щоб убезпечитися від війни. Чомусь ті православні слов’яни ніяк не змогли поміж собою порозумітися – вважає європейський обиватель. Але не тільки факти, але й заяви провідних західних політиків вже говорять про ілюзорність такої зручної версії, нібито хата горить лише у сусіда, а ми можемо і продати вогнегасник, і посмажити барбекю.
Cпецслужби РФ останнім часом дедалі активніше проводять у Європі диверсії, підпали військових складів, вибухи на оборонних підприємствах, котрі затримують виробництво і постачання зброї Україні та послаблюють європейську обороноздатність. Видання The New York Times із посиланням на джерела в американській розвідці, вказує на причетність до цих інцидентів агентів російської розвідки ГРУ. У Польщі арештували 12 російських агентів за спроби підпалів та диверсій на залізниці, в Норвегії запобігли атакам на енергетичні та збройові підприємства, в Британії підпалили військові склади, у Швеції відбулися загадкові аварії, які спецслужби країни розглядають як “диверсії, здійснені за підтримки іноземної держави”. У Чехії російські агенти намагалися вивести з ладу сигнальні системи на залізниці та влаштували пожежі на заводах, де виробляються боєприпаси для Україні. В Естонії знищили автівки міністра МВС та провідних політиків. А невипадкову пожежу на заводі металургійної компанії Diehl у Берліні, де виготовлялася зброя для України, гасили 160 пожежників, не згадуючи вже шкоди забруднення повітря токсичними продуктами. І ці події тривають не перший рік.
Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас прямо заявила, що Росія веде “тіньову війну” проти Європи. На рівні спецслужб західні уряди давно усвідомлюють Росію як ворога, який атакував їх на їхній території, але суспільства продовжують залишатися в полоні ілюзій та популізму.
А як вважають у Росії? Російські посадовці та державна пропаганда прямо стверджують, що воюють не з Україною, а насамперед із Заходом та країнами НАТО. Звісно, росіяни мусять так казати, інакше доведеться визнати, що найбільшу державу та другу армію світу розбили під Києвом та змусили відступити з Херсона та Харківщини українські мобілізовані. Натомість твердження, що росіяни воюють з НАТО дозволяє пояснити зазомбованому електорату причини труднощів “СВО” та продемонструвати навіть “силу Росії” у протистоянні з таким потужним противником. На Заході у відповідь на це лише глузливо посміхаються і вважають такі тези не більше, аніж пропагандистською риторикою.
Західним політикам зручно прикриватися наївністю та страхом перед російською армією. Якщо навіть той металобрухт, який партнери дали Україні, зупинив наступ “другої армії світу”, то що з росіянами здатні зробити найновіші озброєння, які Захід нам не дає і береже як “козир”? В західних столицях добре усвідомлюють економічну, демографічну та військову перевагу над відсталою Росією, але продовжують розповідати про страх перед воєнним зіткненням з Росією, навіть тоді, коли російську армію добряче потріпали погано оснащенні ЗСУ.
Зрештою європейські та американські еліти можна зрозуміти. Політик, який порушить існуючу зону комфорту і втягне свою країну у війну, обвалить економічну стабільність, введе мобілізацію, а з фронту привозитимуть тіла загиблих – ризикує втратити електоральну підтримку. Війна – це дорого і клопотно, тож значно краще уникати таких ризиків, зберігаючи статус-кво навіть тоді, коли пора рішуче діяти.
Бюрократична лінь помножена на популізм демократії сформували на Заході ситуацію, коли пора вживати непопулярних заходів, але за краще до наступних виборів вдавати, що у нас все нормально і проблема нас не стосується.
Одним із аспектів цієї гри є західний кредит у $50 млрд за рахунок вилучених російських активів. “Священне” право власності, яке століттями повторювалося як мантра та ключовий принцип лібералізму, порушили, аби західний виборець не відчув подорожчання цін через підтримку України. Справа не в тому, що злочинні російські гроші завжди необхідно вилучати на користь світової спільноти, а в тому, що Захід використав чужі, хоч і крадені гроші й порушив один зі своїх базових принципів аби задовольнити власний плебс. І тут навіть не згадувалося: чи може такий крок роздратувати Росію?
Західні політики розраховували задешево перемогти Росію утилізуючи в обмежених кількостях власний військовий металобрухт. Але виявилося, що дешевий варіант не пройде: демографічні ресурси України надто напружені тривалою війною, а мобілізація пробуксовує як через російські інформаційні диверсії, так і завдяки помилкам та недолікам української державної політики. Здавалося, б зараз саме час давати Україні озброєння без обмежень, але на Заході залишаються переконаними у доцільності продовження “варіння жаби – тобто Путіна, на повільному вогні”. Мовляв виснажимо Росію, доведемо до інфаркту Путіна і спокійно переживемо це непорозуміння, яке заважає нам купувати російські ресурси.
Французький президент Макрон один з перших наважився заявити про необхідність підтримати Україну західними військами, але далі відправки військових інструкторів справа не пішла. І головним аргументом переконання французів стала теза, що так буде дешевше для французького бюджету. Європа ще не усвідомила, за що має воювати в Україні, а російська пропаганда та місцеві популісти перешкоджають такому усвідомленню. Бажання усунути геополітичну загрозу за рахунок сусіда з “хати скраю” та ще й задешево, призвело до підвищення ставок.
Чим швидше Захід усвідомить, що безпекова пробоїна в європейському човні є спільною проблемою, а не лише тих, кого затоплює на кормі – тим швидше побачить реальну загрозу для себе, яку досі волів вважати “проблемою хати скраю”.
