Війна змушує Україну думати не лише про виживання, а й про майбутнє. 27 серпня в Києві відбулася установча сесія Національного форсайту «Візія української перемоги 2035», покликана визначити довгострокові орієнтири держави.
Засідання Українського безпекового клубу пройшло у форматі мозкового штурму в залі-укритті. До обговорення долучилися військові, історики, економісти, соціологи, психологи та представники громадянського суспільства. Форсайт підтримав Фонд Ганса Зайделя, а керівник дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко представив концепцію демократії національної стійкості.
За словами голови УБК Юрія Міндюка, завдання першої зустрічі — сформувати проблемне поле та визначити напрям подальшої роботи.
«Куди ми рухаємося?»
На думку Юрія Гончаренка, головна проблема України полягає не у відсутності стратегій, а в тому, що вони не складаються в єдину систему.
«Бо в Україні, очевидно, немає проблем зі стратегіями. Їх дуже-дуже багато, з іншої сторони — цілісної стратегії, яка дає відповідь на ключові питання, її немає. Питання “куди ми рухаємося?” теж немає».
Відтак одним із ключових завдань форсайту має стати формування цілісної Grand Strategy, яка виходитиме далеко за межі одного політичного циклу.
Суспільство постійної готовності
Учасники дискусії дійшли висновку, що Україна не може повернутися до довоєнної моделі життя. Водночас відмова від демократії не є виходом.
Натомість запропоновано концепцію демократії національної стійкості, яка передбачає перехід від держави-сервісу до держави-спільноти.
Її базова формула — «служи або допомагай тим, хто служить».
Серед орієнтирів — досвід Ізраїлю та Швейцарії, постійна підготовка населення, навчання молоді та створення планового резерву у 2–3 мільйони підготовлених людей.
Ротація як ключ до мобілізації
Однією з головних проблем учасники назвали кризу мобілізації. Відсутність визначених правил служби та демобілізації посилює страх перед армією.
Тому центральною практичною пропозицією стала ротація через 18–24 місяці з прозорою черговістю.
Юрій Гончаренко пояснив:
«Ротаційна модель — це якраз місток між потребами фронту і життям тилу. Якщо військовий знає, що через 18 або 24 місяці він гарантовано демобілізується, а цивільний знає, що його черга прийде у визначений час — зникає цей панічний страх перед невідомістю».
Інший запропонований напрям — відмова від «бусифікації» та перехід до інституційного примусу, зокрема автоматичних адміністративних, банківських і майнових обмежень.
Ідентичність як фактор стійкості
За даними групи «Рейтинг», понад 90% громадян України мають громадянську самоідентифікацію. Її основою є свобода, усвідомлення протистояння з ворогом та віра в майбутнє.
Водночас війна формує нові лінії напруги. Серед них — протиставлення військових і цивільних, тих, хто залишився в Україні, та біженців за кордоном, а також різні погляди на мовну політику.
Учасники наголосили: українська мова має залишатися фактором консолідації, але мовна політика не повинна перетворюватися на інструмент дискримінації російськомовних бійців.
Від перемоги-мінімуму до перемоги-максимуму
Окремий блок дискусії стосувався визначення самої перемоги.
Перемога-мінімум — воєнна нейтралізація росії, збереження суверенітету України, українського народу та людиноцентричної демократії.
Перемога-максимум — кордони 1991 року, міжнародний трибунал, репарації, повернення дітей та деколонізація росії.
Водночас учасники звернули увагу на поступове зникнення слова «перемога» з офіційної риторики та його заміну евфемізмами на кшталт «завершення війни» чи «справедливий мир».
Які правила потрібні Україні
Серед конкретних пропозицій — законодавча рамка ротації, перехід від вуличної мобілізації до інституційного примусу, ставка на власний людський капітал та поступове запровадження військового цензу для публічної служби.
Водночас учасники застерегли від поспішних рішень. Через 40–70% вакантності державної служби військовий ценз може створити ризик управлінського колапсу, тому його пропонується впроваджувати поетапно.
Також наголошувалося на необхідності зберегти інституційну сталість держави, забезпечити цивільний демократичний контроль над сектором безпеки та перейти від politics до policy.
Головний результат установчої сесії — усвідомлення необхідності нової моделі української стійкості. Вона має поєднати демократію, обороноздатність, відповідальність громадян, економічну спроможність та чіткі правила взаємодії фронту і тилу.
Україні потрібна асиметрична політика, яка не копіюватиме чужі моделі, а формуватиме власні правила гри. Саме їхнє напрацювання і має стати головним завданням наступних сесій Національного форсайту «Візія української перемоги 2035».
