Новий сплеск історичного скандалу від польських політиків вибухнув у момент, коли Європа найбільше потребує єдності. Польських націоналістів обурило рішення Володимира Зеленського присвоїти елітному підрозділу ССО почесне найменування «імені Героїв УПА». У Варшаві заговорили про «образу», «історичну помилку» і навіть про позбавлення Зеленського найвищої польської нагороди. Але на тлі війни з Росією ця суперечка виглядає значно небезпечнішою, ніж просто черговий дипломатичний конфлікт.
Польща різко відреагувала на рішення щодо «Героїв УПА»
Рішення президента України присвоїти Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА» викликало хвилю критики у Польщі.
В указі Зеленського йшлося, що це зроблено для відновлення історичних традицій українського війська та з огляду на заслуги підрозділу у захисті незалежності України. Однак у Варшаві таке рішення сприйняли вкрай негативно.
Заступник міністра закордонних справ Польщі Марчин Босацький зустрівся з українським послом Василем Боднаром і висловив офіційний протест. Польська сторона наголосила, що рішення є «болючим для поляків» і може погіршити ставлення частини польського суспільства до України.
Речник МЗС Польщі Мацей Вевюр заявив, що присвоєння підрозділу імені «Героїв УПА» ображає пам’ять жертв Волинської трагедії та може бути використане російською пропагандою для розпалювання конфлікту між двома народами.
Критику озвучив і глава польського МВС Марчин Кервінський. Він назвав рішення Зеленського помилкою, але водночас підкреслив, що найважливішим залишається спільна боротьба проти російського імперіалізму.
Ще далі пішов президент Польщі Кароль Навроцький. Він заявив, що Україна нібито «ментально не готова до ЄС» через вшанування УПА, а також запропонував розглянути питання про позбавлення Зеленського ордена Білого Орла, яким його раніше нагородив Анджей Дуда.
Резонансною стала й реакція авторитетного польського національного лідера та першого президента Леха Валенси. Колишній президент Польщі публічно зняв український прапор зі свого одягу, заявивши, що рішення Зеленського стало для нього особистою образою.
При цьому ще кілька місяців тому Валенса відкрито демонстрував підтримку Україні та наголошував на необхідності допомоги українському народу у війні проти Росії.
Польські політики забули, що зараз не 2010 рік
Проблема цієї історії навіть не у самій дискусії про минуле. Україна та Польща мають складну історію, і це давно не секрет. Проблема в іншому: частина польських політиків сьогодні поводиться так, ніби світ навколо не змінився. Наче досі триває відносно спокійний 2010 рік, коли можна було дозволити собі політичні ігри навколо історичних образ, символів та взаємних претензій. Наче навколо мир, і найбільшою проблемою є мітинг купки радикалів десь у східній Європі чи нетолерантний напис на паркані.
Але реальність 2026 року зовсім інша. Сьогодні Україна не є слабкою державою, яка стоїть із простягнутою рукою та змушена погоджуватися на будь-які вимоги членів ЄС. Україна вже дванадцятий рік стримує одну з найагресивніших імперських держав сучасності. Саме українська армія фактично стала щитом не лише для Києва, а й для Варшави, Вільнюса, Берліна та всієї Європи. Без українського спротиву російські війська давно стояли б значно далі за Віслою.
Саме тому дивно чути від деяких польських політиків повчання про те, яких історичних героїв українці мають право шанувати, а яких ні. Адже Польща ніколи не погоджувала з Україною власну історичну політику. Не запитувала, яких польських королів, причетних до придушення козацько-селянських повстань, розміщувати на злотих. Не запитувала, чи не проти українці вшанування диктатора Пілсудського у Польщі, відповідального за пацифікацію? Україна так само не зобов’язана отримувати дозвіл на своє бачення історії.
Тим більше, що сучасний світ уже давно живе в умовах значно жорстокішої реальності. Росія щодня бомбить українські міста та цивільну інфраструктуру. На Близькому Сході тривають масштабні війни, Ізраїль бомбардує Сектор Гази та Ліван, А США готуються до чергової атаки на Іран. Китай відкрито планує вторгнення на Тайвань. На цьому тлі сварки через історичні символи та події столітньої давності виглядають дедалі менш доречними. Особливо тоді, коли вони прямо послаблюють союз між двома державами, які мають спільного ворога.
Деякі представники польської політичної еліти сьогодні нагадують простакуватого чоловіка, в якого горить все село, а він починає сваритися з сусідом через те, що його прадід його прабабу в минулому столітті куркою обізвав.
Польські закиди щодо України виглядають настільки недалекоглядно, ніби у момент можливого прориву росіян через Сувальський коридор українці почали б дорікати полякам за пам’ятники Роману Дмовському чи іншим суперечливим постатям польської історії.
Такі суперечки сьогодні вигідні насамперед Москві. Кремль десятиліттями намагався посварити українців і поляків, чудово розуміючи: союз Києва та Варшави є одним із ключових бар’єрів для російського реваншизму у Східній Європі. І одним з ядерних елементів Балто-Чорноморського союзу – Міжмор’я.
Польським політикам варто усвідомити просту річ: спроби тиснути на Україну через історичні питання сьогодні схожі на постріл собі в ногу. Це руйнування тієї опори безпеки, на якій тримається сама Польща. Бо якщо впаде Україна, Польща неминуче опиниться наступною у зоні прямої загрози Росії.
Історія вже не раз показувала: від конфліктів між українцями та поляками завжди найбільше вигравала Москва. Саме тому сьогодні голосом розуму мають стати ті українці та поляки, які здатні дивитися не лише у минуле, а й у майбутнє.
Автор: Валерій Майданюк
