Ще недавно Михайло Федоров міг претендувати на образ одного з найбільш перспективних представників нового покоління українських політиків. Молодий, технологічний, орієнтований на цифровізацію та Захід, він асоціювався з модернізацією держави й відходом від старої політичної системи. Однак політичний капітал, як і популярність, потрібно постійно підтверджувати конкретними рішеннями. Але не такими необдуманими, як це виходить у Федорова.
Сьогодні навколо Федорова дедалі більше запитань, ніж відповідей. Його публічні заяви та поведінка після відставки з посади міністра оборони сформували образ політика, який ще не визначився, ким саме він хоче бути. Федоров, схоже, намагається будувати новий політичний образ, але поки що не має достатнього політичного фундаменту для такого позиціонування. На цьому тлі можна виділити щонайменше три помилкові рішення, які серйозно вплинули на сприйняття Федорова.
Перша помилка: розмова про вибори під час війни
Одним із найбільш суперечливих кроків стала позиція Федорова щодо можливості проведення виборів під час повномасштабної війни. Для більшої частини українського суспільства сама постановка такого питання в умовах, коли країна воює, є вкрай чутливою. Виборчий процес під час активних бойових дій означав би не просто організаційну проблему. Йдеться про безпеку виборців, військовослужбовців, мільйонів внутрішньо переміщених осіб та громадян за кордоном, а також про можливість втручання Росії у виборчий процес. Вибори зараз могли б розшматувати країну сильніше, аніж п’ятирічна повномасштабна російська агресія.
Будь-яка заява, яка може бути прочитана як бажання пришвидшити боротьбу за владу, неминуче породжує запитання про пріоритети: політична кар’єра чи державна цілісність? Чимало людей задаються питанням: він так сильно до влади хоче, що готовий ризикувати країною?
Саме тут і виникла перша проблема Федорова. Його прихильники могли побачити в ньому демократичного реформатора. Проте частина суспільства могла зробити інший висновок: політик занадто швидко почав говорити про механізми отримання влади, тоді як країна ще перебуває у стані війни. Для рейтингу нового політика це особливо небезпечно.
Друга помилка: статус радника міністра оборони Італії
Ще більш неоднозначною стала історія з призначенням Федорова позаштатним радником міністра оборони Італії Гвідо Крозетто з питань оборонних інновацій та технологій. Формально в цьому немає нічого негативного. Навпаки, Україна сьогодні має унікальний бойовий і технологічний досвід, який може бути надзвичайно корисним для європейських партнерів.
Федоров заявив, що залишатиметься в Україні та працюватиме над проєктами, які посилюють українську оборону і допомагають залучати міжнародні ресурси. Йдеться також про консультації Італії щодо технологій сучасної війни та оборонних інновацій. З професійного погляду це може виглядати як визнання компетентності українського фахівця.
Але політика працює через символи. І саме на рівні символів рішення Федорова виявилося проблемним. Після відставки з посади міністра оборони президент Володимир Зеленський запропонував йому посаду віцепрем’єр-міністра з військових інновацій, наголосивши, що Федоров залишається в команді. Федоров від цієї пропозиції відмовився, пояснивши, що згоден тільки на посаду міністра оборони. А згодом погодився консультувати міністра оборони іншої держави.
Українське суспільство п’ятий рік повномасштабної війни надзвичайно чутливе до питання особистої участі у захисті держави. Від політичних лідерів очікують не лише компетентності, а й демонстрації особистої відповідальності.
Тому ситуація, коли колишній український міністр оборони не погоджується на іншу державну посаду, але водночас починає працювати радником міністра оборони Італії, неминуче породжує незручні запитання.
Здоровий український чоловік після відставки не йде захищати Батьківщину, а їде за кордон працювати на іноземну країну. Можливо звісно ситуація виглядає дещо інакше, але саме так її бачить пересічний виборець, в якого окрім слова «зрада» важко підібрати відповідний термін щодо вчинку Федорова.
Це не обов’язково означає, що Федоров поставив інтереси іншої держави вище за Україну. Але політичний імідж формується тим, як рішення виглядають для виборця. І тут Федоров отримав серйозний репутаційний удар.
Третя помилка: демарш без достатнього політичного фундаменту
Найбільша проблема Федорова у не достатньо обґрунтованій спробі дуже швидко перетворити конфлікт навколо власної відставки на масштабний політичний капітал. Саме звільнення Федорова з посади міністра оборони стало для багатьох його прихильників своєрідним символом. Він опинився в ролі молодого реформатора, який нібито зіткнувся зі старою системою та армійською бюрократією. Такий образ надзвичайно привабливий для суспільства, яке втомилося від корупції, бюрократії та неефективності.
Проблема в іншому: політичний лідер повинен мати за спиною не лише красивий конфлікт, а й реальний суспільний ресурс. Федоров до цього моменту багато років працював у команді Зеленського. Він був одним із найбільш помітних представників президентської команди, відповідав за цифровізацію та реалізацію низки технологічних проєктів. Тому спроба практично миттєво перетворити конфлікт після звільнення на самостійний політичний проєкт виглядає передчасною.
Щоб стати альтернативним політичним лідером, недостатньо посваритися з колишньою командою. Потрібно запропонувати суспільству щось більше. Потрібна власна політична філософія, команда, стратегія, конкретні результати та готовність брати на себе відповідальність.
А в нинішній політичній кон’юктурі Федоров стикається з надзвичайно складним політичним середовищем. Показово, що на фоні нинішнього масштабу політичної конкуренції, Федорову важко конкурувати з опонентами. Федоров не служив в армії, в той час як Залужний чи Білецький захищали країну. Федоров не відзначився волонтерством як Притула чи Порошенко. Федоров не має вагомих досягнень для електорату.
Його головним політичним активом залишається образ людини, яка принесла в державне управління цифрові інструменти. Передусім це «Дія», яка стала одним із найпомітніших символів цифровізації України. Але й тут виникає проблема. Сам факт створення цифрового сервісу не може автоматично перетворитися на універсальний політичний мандат. Чимало фахівців вказують, на її недосконалість і на той факт, що навіть російські Госуслуги з’явилися на 10 років раніше. Крім того, «Дія» не виникла у вакуумі. Цифровізація державних послуг була світовим трендом задовго до українського проєкту, а електронні державні сервіси існували в інших країнах раніше. Тому для перетворення технологічного успіху на політичний капітал Федорову необхідно продемонструвати значно більше.
Реформа мобілізації теж не може бути одноосібним досягненням
Федоров не має реальних досягнень, окрім початку реформи мобілізації, якої добивалися роками громадські активісти, зокрема Дослідницько-аналітична група Infolight.Ua, і цю реформу реалізовуватиме вже наступник – Євгеній Хмара. Крім того, реформа була настільки нагальною, що її не впровадження було неможливим. Тому Федоров може претендувати на роль одного з учасників цього процесу, але не на виняткове право називати реформу власним політичним здобутком.
Федорову необхідно продемонструвати суспільству власну систему поглядів. Пояснити, якою має бути Україна після війни, як реформувати державні інституції, як забезпечити економічне зростання, якою повинна бути армія, як працюватиме соціальна політика та яким буде місце України в Європі. Без цього політичний проєкт ризикує залишитися персональним брендом.
А персональний бренд у політиці може бути дуже яскравим, але водночас надзвичайно крихким. Коли політик не має достатнього запасу реальних досягнень, так як Федоров, найпростішим шляхом підтримувати увагу до себе стає популізм.
Саме тому перед Федоровим зараз стоїть вибір. Він може спробувати побудувати образ ще одного політика, який грає на емоціях, конфліктах і розчаруванні суспільства. А може використати свій технологічний досвід для формування справді нового політичного порядку денного. Другий шлях значно складніший. Але саме він дозволив би Федорову перетворитися з колишнього чиновника Зеленського на самостійного політичного лідера. У політиці минулі заслуги дають стартовий капітал. Але подальшу дистанцію проходять лише ті, хто здатен постійно доводити свою корисність державі.
Автор: Валерій Майданюк
