Орбан пішов, але угорська блокада України залишилася. Новий прем’єр Петер Мадяр обіцяв зовсім іншу політику, однак Будапешт знову гальмує український рух до ЄС. Схоже, головна угорська проблема для України виявилася значно глибшою за прізвище Орбана. Але чому так сталося? Відповідь не це питання українські політики, схоже, не знають, або не хочуть чути.
Ще кілька місяців тому Петер Мадяр виглядав для Києва чи не головною надією на перезавантаження відносин з Угорщиною. Новий прем’єр ішов до влади на обіцянках повернути країну до європейського вектора, відійти від конфронтації з Брюсселем і змінити прокремлівську політику Віктора Орбана. Але українські очікування почали руйнуватися майже одразу. Будапешт знову гальмує рух України до ЄС, висуває нові претензії, дистанціюється від регіональних ініціатив Києва і блокує навіть економічні проєкти, які можуть бути вигідними самій Угорщині.
Парадокс полягає в тому, що Мадяр справді не є Орбаном у багатьох принципових питаннях. Але саме на українському напрямку дедалі виразніше проступає стара логіка: Будапешт готовий використовувати Україну як інструмент власної внутрішньої політики.
Від швидкого прориву до нового блокування
На початку червня здавалося, що українсько-угорські відносини нарешті отримали шанс на серйозне перезавантаження. Новий уряд Петерa Мадяра всього за кілька тижнів домовився з Києвом про питання прав угорської меншини на Закарпатті, яке роками залишалося одним із головних подразників між двома державами. Сам Мадяр підкреслював, що його команда змогла зробити за три тижні те, чого уряд Орбана не досяг за десять років.
Домовленості мали не лише символічне значення. Україна повинна була закріпити досягнуте у своєму плані дій щодо захисту прав національних меншин, після чого Будапешт погоджувався не блокувати подальший рух України до ЄС. 12 червня всі 27 держав ЄС погодили спільну позицію, а 15 червня Україна офіційно відкрила перший переговорний блок. Здавалося, багаторічна угорська перепона нарешті знята. Віцепрем’єр з питань європейської інтеграції Тарас Качка тоді говорив про підтримку подальшого руху України з боку всіх держав ЄС, окремо згадуючи й Угорщину.
Але дуже швидко стало зрозуміло, що цей успіх не означає зміни угорської стратегії. Уже 18 червня угорський прем’єр Мадяр заявив, що не бачить необхідності поспішати з відкриттям наступних переговорних кластерів. Одночасно він висунув Зеленському вимогу зустрітися в Береговому на Закарпатті. Хоча вважається неприпустимим, коли лідер іншої країни призначає зустріч у нас вдома – на українському Закарпатті. Київ цілком логічно цю пропозицію проігнорував, після чого угорський прем’єр заявив, що саме на вимогу Будапешта з висновків саміту ЄС було прибрано формулювання про необхідність якнайшвидшого відкриття наступних кластерів.
У підсумку масштаб планів довелося скорочувати. Замість п’яти наступних кластерів почали говорити лише про два. У липні вдалося відкрити один, шостий, присвячений зовнішнім відносинам. Решта залишилися заблокованими.
Для України це означало повернення до добре знайомої реальності: навіть після зміни влади в Будапешті угорське питання знову стало одним із головних гальм на шляху української євроінтеграції.
Мадяр не Орбан. Але це ще не означає зміну курсу
Одна з головних помилок українського уряду могла полягати в надмірних очікуваннях від самого Мадяра. Його прихід до влади справді означав серйозну зміну угорської політики. Але новий прем’єр не був політиком, який усе життя перебував за межами системи Орбана. Навпаки, значну частину кар’єри Мадяр провів усередині цієї системи. Він був членом Fidesz, працював дипломатом і займав керівні посади у державних структурах. Його тодішня дружина Юдіт Варга була міністеркою юстиції в уряді Орбана. Політичним опонентом колишнього табору Мадяр став лише у 2024 році, коли конфлікт із системою Fidesz відкрив йому шлях до власної політичної кар’єри.
Тому автоматичне очікування, що разом з Орбаном з угорської політики зникнуть усі підходи попереднього уряду, було занадто оптимістичним. Мадяр може бути більш проєвропейським та антиросійським політиком, але це не зобов’язує його автоматично підтримувати Київ у кожному питанні. Чи принаймні ставитися до України справедливо.
Саме тут проходить важлива межа. За оцінкою засновника аналітичної спільноти Resurgram Дмитра Корнієнка, трактування Мадяра як майбутнього Орбана є небезпечним спрощенням. Він звертає увагу на те, що новий угорський уряд проводить значно більш антиросійську політику та поступово витісняє російське представництво й енергоносії. На його думку, Мадяр залишається політиком, із яким Україна все-таки може співпрацювати.
Водночас українсько-угорські відносини демонструють іншу проблему: навіть політик, який прагне дистанціюватися від Орбана на загальноєвропейському рівні, може використовувати жорстку політику щодо Києва як цілком практичний інструмент. І схоже, Мадяр дуже швидко побачив її політичну ціну.
Україна знову стає зручним інструментом для Будапешта
Угорська політика щодо України поступово виходить за межі переговорів про вступ до ЄС. Показовим став формат «Карпатської вісімки», який Україна намагалася сформувати як регіональний майданчик для співпраці у сферах логістики, економіки, енергетики та безпеки.
Угорщину запросили до цього формату. Проте 21 вересня Мадяр заявив у парламенті, що Будапешт до нього не приєднався, посилаючись на те, що Угорщину нібито не попередили належним чином. Таким чином, навіть регіональна ініціатива, яка потенційно могла бути вигідною і самій Угорщині, опинилася жертвою політичного дистанціювання від Києва.
Ще гостріша ситуація виникла навколо енергетичного співробітництва. Угорська компанія MOL домовилася з «Нафтогазом» про створення в Угорщині резервуарів для зберігання стратегічних запасів нафтопродуктів для України. Логіка проєкту була очевидною: зберігати частину запасів на території держави ЄС і НАТО, де ризик російського удару є значно нижчим. Однак Мадяр заявив, що за його уряду цей проєкт реалізований не буде, окремо наголосивши на ризиках можливих російських ударів.
На цьому тлі дедалі складніше пояснювати угорську політику лише турботою про безпеку чи права національної меншини. Коли Будапешт одночасно блокує євроінтеграцію України, дистанціюється від регіональної співпраці та зупиняє економічні проєкти, виникає вже питання системної політичної лінії – антиукраїнської.
При цьому найбільшою проблемою для Києва залишається те, що угорська сторона не завжди формулює чіткий перелік умов, виконання яких дозволило б зняти блокаду. Вимоги змінюються, з’являються нові приводи для відкладення рішень, а переговорний процес дедалі більше залежить від політичної волі Будапешта. Саме ця непередбачуваність робить угорський фактор особливо складним.
Чому Мадяр продовжує конфлікт, який створив Орбан
Українські дипломати не кажуть причини впертої угорської позиції. Декотрі відсилають до того, що мовляв, навіть після зміни уряду угорська державна машина не була повністю перезавантажена. На середньому рівні керівництва залишилися чиновники та дипломати, які працювали ще за часів Орбана. Зокрема, постійним представником Угорщини при ЄС залишається Балінт Одор, призначений за попередньої влади. В угорському дипломатичному апараті також зберігається частина кадрів, які роками займалися українським напрямком. Проте політична відповідальність за нинішній курс уже лежить на новому керівництві, а не на якомусь послові. Мадяр не може нескінченно пояснювати проблеми спадщиною Орбана, якщо саме його уряд продовжує блокувати рішення, важливі для України.
Ще більш показовою стала історія з угорським парламентом. Україна зробила серйозний символічний крок назустріч Будапешту, визнавши та засудивши на національному рівні системні репресії проти угорців у СРСР, відомі в Угорщині як «маленький робот». Цей крок був зроблений напередодні візиту голови Верховної Ради Руслана Стефанчука до Будапешта.
Однак угорська сторона не скористалася можливістю для політичного діалогу. Спікерка парламенту Агнеш Форштоффер відмовилася зустрічатися з українським колегою. Інші представники угорської влади також не погодилися на зустрічі. Згодом Стефанчук знову опинився в Будапешті транзитом після зустрічі G7, але й тоді повноцінного діалогу не відбулося. На цьому тлі Угорщина виявилася єдиною державою, не представленою на саміті «Карпатської ініціативи». А отже, пояснення окремих відмов лише особистими причинами чи протокольними нюансами дедалі важче сприймати як достатнє.
Між новою Угорщиною та старою політикою
Конфлікт із Києвом виявився занадто зручним інструментом, щоб від нього просто відмовитися. Для угорського виборця демонстрація жорсткості щодо України може бути політично вигідною незалежно від того, хто сидить у прем’єрському кріслі. Тоді Мадяр опиняється перед спокусою одночасно демонструвати Брюсселю свою відмінність від Орбана і власному електорату доводити, що він не є «другом України». Проблема починається в той момент, коли для підтримки такого образу потрібно постійно створювати нові перешкоди Києву.
Саме тут і виникає головна суперечність. Якщо нова угорська влада справді хоче остаточно розірвати з політичною спадщиною Орбана, то її відносини з Україною мають стати одним із найважливіших доказів цієї зміни. Якщо ж конфлікт із Києвом продовжує використовуватися як внутрішньополітичний ресурс, то різниця між орбанівською та новою Угорщиною поступово стає дедалі менш помітною.
Україна тим часом продовжує шукати точки дотику. Київ уже зробив кроки щодо угорської меншини, намагається пропонувати економічні проєкти та регіональну співпрацю. Але сусідські відносини неможливо побудувати в односторонньому порядку.
Але й не варто відкидати й можливість того, що за угорськими претензіями до України та блокуванням її євроінтеграції стоять певні сили в Брюсселі. Після втрати влади Віктора Орбана нова влада Угорщини дедалі частіше виступає як одна з головних перешкод на шляху України до ЄС. Цілком можливо, що ті, хто не бажає України в ЄС, справу блокування української євроінтеграції вирішили доручити «дворовим псам» на порозі ЄС. Адже залишається відкритим питання, чому Брюссель, який має важелі тиску на всіх членів ЄС, чомусь нічого не може вдіяти із залежною від європейських грошей Угорщиною, яка безпідставно перешкоджає Україні?
Автор: Валерій Майданюк
