Москва бачить, що її ядерна зброя більше нікого не лякає, а тому і сама менше боїться ядерної зброї Заходу.
Ядерні погрози Росії дедалі менше впливають на рішення Заходу, а здатність Кремля використовувати свій ядерний арсенал як інструмент стримування поступово слабшає. Однак це не настільки хороша новина, як може здатися, пише Financial Times, передає УНІАН.
Росія має найбільший у світі ядерний арсенал і регулярно нагадує про це своїм противникам. Зокрема, днями Москва заявила НАТО, що готова використати всі наявні сили та засоби, включно з ядерною зброєю, для захисту своєї території. Кремль пов’язав ці погрози із нібито загрозою для Калінінграда, російського ексклава між Польщею та Литвою.
1 жовтня Володимир Путін особисто заявив, що в разі атаки на Калінінград Росія застосує “всю зброю”, яка є в її розпорядженні. Водночас російський президент визнав наявність ядерної зброї у Великої Британії та Франції, але заявив, що за кількістю озброєнь Росія не має рівних.
Як зазначає автор публікації, ще кілька років тому подібні заяви неодмінно спричинили б масштабну міжнародну реакцію. Однак тепер західні країни значно спокійніше сприймають ядерну риторику Кремля. Причина, на думку автора, полягає в тому, що Москва занадто часто використовує ядерні погрози як засіб залякування Заходу від самого початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році.
Спочатку ця тактика справді працювала. США та їхні союзники обережно підходили до постачання Україні сучасного озброєння, побоюючись ескалації до ядерного протистояння. Проте згодом стало очевидно, що міжнародне табу на застосування ядерної зброї залишається надзвичайно сильним. Росію, зокрема, застерігали від ядерного удару Китай та Індія, а Сполучені Штати, як вважається, погрожували безпосереднім втручанням у війну в разі застосування Москвою ядерної зброї проти України.
Унаслідок цього західні держави поступово стали менш обережними щодо озброєння України. Київ отримав танки, винищувачі та далекобійні ракети для ударів по цілях у Росії – види озброєнь, які раніше вважалися занадто ризикованими.
Ще одним показовим прикладом стала операція “Павутина” у 2025 році, під час якої Україна завдала успішного удару безпілотниками по російських стратегічних бомбардувальниках. Згідно з російською військовою доктриною, подібна атака могла стати підставою для ядерної відповіді. Проте Москва знову не вдалася до такого кроку.
Колишня заступниця генерального секретаря НАТО Роуз Геттемюллер, оцінюючи ці події, дійшла висновку: “Ядерне стримування не працює”. На її думку, Росія, як і інші ядерні держави, розраховувала, що сам факт володіння ядерною зброєю захистить її від звичайного військового нападу. Однак війна в Україні показала, що це припущення не справджується.
Автор зазначає, що проблема не обмежується Росією. Іран атакував Ізраїль ракетами та безпілотниками, знаючи про наявність у нього ядерної зброї, а Індія та Пакистан також завдавали ударів по територіях одне одного, попри свій ядерний статус.
Водночас ослаблення ядерного стримування особливо болісне саме для Росії, адже найбільший у світі ядерний арсенал залишається одним із небагатьох аргументів Москви на користь її статусу наддержави. Його утримання також потребує величезних фінансових витрат.
Водночас, попереджає автор, зменшення ефективності ядерних погроз створює нові небезпеки. Росія може намагатися відновити стримування іншими методами – зокрема через гібридну війну, диверсії, замахи та вторгнення безпілотників у повітряний простір європейських країн. Такі дії самі по собі створюють ризик випадкової ескалації.
Інша загроза полягає в тому, що ослаблення ядерного стримування може зробити звичайну війну більш імовірною. Якщо потенційні противники США вирішать, що Вашингтон не готовий застосувати ядерну зброю для захисту союзників, вони можуть наважитися на конвенційну агресію. Не виключено, що й сама Росія через це може менше побоюватися прямого конфлікту з НАТО.
