Мова, історична пам’ять, культурна спадщина та усвідомлення національної належності є не просто основою самоідентифікації, а й важливими чинниками обороноздатності держави. На цьому наголосив голова Українського безпекового клубу, військовослужбовець Юрій Міндюк під час засідання клубу «Цілісна нація».
Київ, листопад 2026 року
Повномасштабна війна змусила українське суспільство по-новому подивитися на власну історію, національну належність і майбутнє. Після 2022 року Україна проходить серйозну трансформацію самоусвідомлення, однак формування цілісної національної спільноти залишається незавершеним. Регіональні протиставлення, повернення проросійських настроїв та зовнішні спроби впливати на українську ідентичність і надалі створюють виклики для держави.
Про це говорив голова Українського безпекового клубу, військовослужбовець Юрій Міндюк під час засідання УБК «Цілісна нація», яке відбулося 5 листопада в Києві.
За його словами, національна ідентичність має розглядатися не лише як культурна чи історична категорія, а передусім як складова національної безпеки.
«З 2022 року Україна у сприйнятті себе, розумінні своєї самості, власного національного буття пройшла дуже серйозну еволюцію. По суті, ми почали викристалізовуватися як українська нація», – зазначив Юрій Міндюк.
Водночас він звернув увагу на проблему регіональних ідентичностей, які в минулому нерідко протиставлялися загальнонаціональній. Як приклад спікер навів Одесу та Харків, де, за його словами, навіть після початку повномасштабної війни залишалися помітними проросійські настрої.
«Проводили соціологічні дослідження: в Одесі 18% у 2023 році виступали за союз із Росією. У Харкові – 15%. І це у 2023 році, на початку масованих бомбардувань цих міст. Де тут наше завершене національне будівництво? Де присутність національної ідентичності?» – поставив запитання Юрій Міндюк.
На його переконання, регіональна самобутність і місцеві традиції не повинні протиставлятися українській державності. Важливо зберігати баланс між місцевою специфікою та усвідомленням спільної національної належності.
Окрему увагу військовослужбовець приділив ролі мови та історичної пам’яті в системі оборони країни. Він наголосив, що військова стійкість неможлива без розуміння суспільством того, за що саме воно бореться і які цінності захищає.
«Я ставлю питання так, як військовий: по суті, мова та національна ідентичність – це лінія оборони. Це межі нашого оборонного проєкту. Якщо не буде цього, не буде розуміння того, що ми воюємо за мову, за нашу ідентичну історію, наш національний проєкт буде не до кінця допрацьований», – підкреслив він.
Говорячи про історичне самоусвідомлення українців, Юрій Міндюк звернувся до спадщини Русі, козацтва та визвольних змагань. За його словами, важливо формувати спільне розуміння історичного шляху українського народу та його європейської цивілізаційної належності.
«Як на мене, просте пояснення: ми – русичі, козаки і ті, хто підтримує державницьку національну визвольну концепцію перших і других визвольних змагань. Ми боремося за історичну спадщину Русі, за назву «Русич». Ми називаємо росію Московією, а її жителів – московитами», – зазначив спікер.
Важливою складовою національної ідентичності він також назвав релігійну традицію. Юрій Міндюк окреслив концепцію соборного християнства, до якої зараховує українське православ’я, греко-католиків, римо-католиків та українських протестантів, об’єднаних підтримкою української незалежності й соборності.
Ще одним викликом спікер назвав поступове повернення проросійських настроїв у повсякденне життя. Йдеться не лише про політичні процеси, а й про поширення російської мови серед дітей, перегляд російських серіалів та прослуховування російської музики.
«Потроху знову відбувається «ренесанс російщини». От ми бачимо в Києві, як це відбувається на побутовому рівні: діти говорять російською, діти дивляться російські серіали, діти слухають «русскій реп» і тому подібне. Це не тільки в Києві, як я розумію. Це тренди, які треба відстежувати, із цим треба працювати й боротися», – наголосив Юрій Міндюк.
Він також застеріг від відновлення політичних дискусій щодо надання російській мові статусу другої державної, зазначивши, що навколо цієї теми знову починає формуватися політичне середовище.
Серед інших загроз Міндюк виокремив локалізм і регіоналізм, які, за його оцінкою, можуть використовуватися для послаблення загальнонаціональної єдності. Він нагадав про поширення гасел, що протиставляли окремі регіони Україні, та наголосив на необхідності зберігати розумний баланс між національним і регіональним.
Водночас спікер звернув увагу на нові зовнішні виклики. Поряд із російським імперіалізмом він згадав угорський і польський імперіалізми, які, за його словами, також можуть впливати на українську свідомість, культуру та ідентичність.
Підсумовуючи виступ, Юрій Міндюк наголосив, що національна ідентичність має стати невіддільною складовою української системи безпеки. Мова, культура та історична пам’ять повинні бути присутніми в суспільному й державному житті, адже саме вони формують спільне розуміння належності до української нації.
«Ідентичність – це елемент національної безпеки. Це зброя, яка тримає фронт. І про це має бути сказано на всіх рівнях, обов’язково. Мова, національна культура, історична пам’ять – усе має бути внесене до цього каталогу», – підкреслив він.
На думку спікера, одним із внутрішніх викликів залишається український індивідуалізм і недостатня сформованість спільного національного проєкту. Саме на цю особливість українського суспільства, за його словами, розраховувала Росія.
Головний висновок виступу полягає в тому, що перемогу України не можна вимірювати лише військовими результатами. Вона залежить також від здатності суспільства зберегти єдність, сформувати спільні цінності та усвідомити власну національну належність.
«А нам варто усвідомити, що перемога у війні вимірюється не лише кілометрами здобутого фронту, а й стійкістю нашого цілісного «ми», – підсумував Юрій Міндюк.
Засідання організували Український безпековий клуб та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Представництва Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
