Молитва та свічки пам’яті. У Києві вшанували пам’ять жертв Голодоморів

У Києві на території Національного музею Голодомору-геноциду відбулися пам’ятні заходи з нагоди роковин Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Загальнонаціональні заходи та інформаційна кампанія розпочалися за кілька тижнів до цього дня.

Як повідомляє кореспондент Суспільного, меморіальні заходи розпочалися з молитви на площі біля свічки пам’яті Музею Голодомору за участі глав українських церков, яка тривала 15 хвилин. Там зібралися кількасот людей.

До Музею Голодомору прибув президент Володимир Зеленський з дружиною. Глава держави звернувся до українського народу з промовою.

“У цей день ми вшановуємо мільйони наших загиблих предків і молимося за душі мільйонів померлих українців. Це День пам’яті жертв голодоморів. День, коли ми згадуємо ніч. Кілька найтемніших ночей не року, не десятиріччя, а цілого століття з життя нашого народу. Це люди, що залишалися без крихти xліба. Батьки, що залишалися без своїх діточок. Діти, що залишалися без батьків. Покоління, що залишалися без надії. І питання, що досі залишаються без відповідей”, — сказав глава держави.

Він додав, що наразі завершується реконструкція першої черги музею Голодомору і наступного року, до 90-х роковин трагедії, потрібно збудувати другу чергу музею, про що він підписав відповідний указ.

“І це питання не лише обов’язку, поваги чи честі. Це питання нашого з вами існування. Бо щойно зникне пам’ять про мільйони померлих і ненароджених українців, зникнемо ми самі. Загинемо ми самі. Як нація, як суспільство, як держава. Як люди”, — наголосив Зеленський.

Одна з учасниць пам’ятних заходів Олена Цепко розповіла Суспільному, що ніхто з її предків не загинув у Голодомор, але вважає, що це була велика біда для України, яка змінила генокод українців.

“І досі ми відчуваємо наслідки цієї біди. Не знаю чи це коректно, але можна порівняти навіть з Холокостом. І ми маємо це пам’ятати, бо на помилках треба вчитися. Ми тому кожного року приходимо сюди з сестрою і вшановуємо пам’ять тих, хто тоді загинув від голоду”, — розповіла вона.

За її словами, досі триває дискусія щодо кількості українців, які загинули під час трьох голодоморів.

“На початку 40-х років в Україні майже не було дошкільнят і першокласників. А ті, хто вижили, потім просто боялись про це розповідати, а інколи навіть зізнаватись, що вони українці. В мого чоловіка бабуся боялась про Голодомор розповідати і розказала нам усім тільки перед смертю про те, що вона пережила. Це було років 10 тому”, — згадує киянка.