Полтавська область. Місто Горішні Плавні. Тут знаходиться одне з найбільших підприємств країни – Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Залізну руду видобувають понад півстоліття, продукцію експортують найкращим світовим виробникам сталі. На підприємстві працює понад 6 тисяч людей – значна частина працездатного населення міста. Конкурентні зарплати, соціальні програми, новітні технології та мільярди сплачених податків. Та все це невдовзі може змінитися
Хто та чому хоче привласнити Полтавський ГЗК – досліджували журналісти програми ШУСТРОВА LIVE. Матеріал – з сайту Еспресо.
2002 рік. Швейцарська корпорація Ferrexpo AG за 27 мільйонів доларів купує 40% акцій Полтавського ГЗК у чотирьох кіпрських компаній – Trimcroft Services Limited, Emsworth Assets Limited, Calefort Developments Limited та Gilson Investments Limited. Раніше ці фірми входили до російської групи VS Energy.
Ferrexpo вкладає у розвиток підприємства мільярди доларів. Закуповує нове обладнання, впроваджує світові стандарти роботи. Комбінат виходить на флагманські позиції в галузі. Наразі його чистий прибуток становить понад 15 мільярдів гривень. І щорічно – зростає. І ось, коли підприємство взяло високі темпи розвитку, колишні власники комбінату, за даними ЗМІ, нині пов’язані з Ігорем Коломойським – вирішили забрати гірничорудний бізнес назад.
Вартість акцій комбінату за 20 років зросла у 40 разів. Зараз вони коштують близько 3 мільярдів гривень. Наміри колишніх власників повернути ласий шматок, за словами юриста Олександра Мартиновського, не мають юридичних підстав:
“За ці роки підприємство змінило назву, були випущені зовсім інші акції. Ті, що продавались в 2002 році номінальною вартістю 25 коп, зараз коштують 9 грн 96 коп. Відповідно, йдеться про зовсім інше підприємство, абсолютно нове, модернізоване та сучасне”.
Аби відібрати комбінат у швейцарських інвесторів, колишні власники вже кілька разів через суд намагалися визнати договори продажу акцій недійсними. Але, програвали. Втім, пов’язані з олігархом юристи продовжують боротьбу за прибутковий бізнес. У 2020 році ініціювали новий позов. Апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду півроку тому. Рішення досі немає. Все вказує на те, що справа керується і контролюється зацікавленими людьми з високих кабінетів.
“Є великі сумніви в тому, що суд в апеляційній інстанції буде об‘єктивним, враховуючи те, ким є судді, які розглядають справу”, – говорить юрист Олександр Мартиновський.
Марина Барсук – суддя Північного апеляційного господарського суду. Раніше вона була призначена членом колегії суддів, які розглядають справу пов’язаних з Коломойським людей проти Ferrexpo, а також знайома олігарха. Її чоловік Віктор Барсук, за даними ЗМІ, один з юристів Ігоря Коломойського і працює в його офісі.
Як повідомляла “Українська правда”, наприкінці жовтня суддя Марина Барсук з чоловіком відвідали святкування дня народження підсанкційного бізнесмена Павла Фукса. На урочистостях був і Ігор Коломойський. 
Вже за місяць після вечірки справа про повернення Полтавського гірничо-збагачувального комбінату під контроль Коломойського потрапляє на розгляд до судді Марини Барсук. Дуже дивний збіг.
Як справа в інтересах олігарха потрапила до його приятельки? Ми запитали про це у самої Марини Барсук. Відповідати на питання журналістів суддя відмовилась. Врешті Марина Барсук таки залишила колегію суддів, що розглядає справу акцій Полтавського ГЗК.
Між тим, за даними соціологічних досліджень, судам в Україні нині довіряють менше 2% населення. Голова фундації DEJURE Михайло Жернаков стверджує, що нині найбільша проблема з судовою владою – це доброчесність суддів: “Роками, десятиліттями в нас в суди набирали кумів, сватів, контрольованих і корумпованих, для того, щоб максимально впливати на цю систему”.
Після кількох невдалих спроб реформувати судову систему у серпні цього року вступили в силу важливі закони: Вища рада правосуддя та Кваліфікаційна комісія суддів, серед іншого, мають очистити суди від кишенькових суддів та притягнути їх до відповідальності. Втім попри показово позитивні зміни, вплив олігархів на судову систему залишається суттєвим, – говорить Михайло Жернаков:
“Судова влада в тому вигляді в якому вона є, завжди обслуговувала олігархів, була і є частиною цієї олігархічної системи. Якщо б не рішення суддів, то і олігархії би не існувало, тому шо суди дозволяють отримати монопольне становище на ринку і його не полишати”.
Голова правління Полтавського гірничо-збагачувального комбінату Віктор Лотоус наголошує: якщо комбінат перейде під контроль компаній, що пов’язані з Ігорем Коломойським – робота буде паралізована. 
Це боляче вдарить по тисячах працівників та їхніх родинах, призведе до бюджетних втрат, будуть згорнуті інфраструктурні та соціальні програми:
“Яким чином за відсутності будь-яких законних підстав, підприємство може перейти від одного власника до іншого власника? Це призведе до падіння об‘єму виробництва, до зменшення об‘єму збуту. Поки цей розгляд не буде пройдений в судах і не буде поставлена закона крапка – діяльність нашої роботи буде під питанням”.
Сьогодні Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат є найбільшим українським експортером залізорудних котунів і головним інвестором та платником податків у Полтавській області, – розповідає міський голова Горішніх плавнів Дмитро Биков:
“Багато питань вирішується завдяки компанії Ferrexpo, яка не тільки сплачує податки всіх рівнів, але й надає велику фінансову допомогу для реалізації спільних з містом інфраструктурних проєктів”.
За перші 9 місяців цього року комбінат сплатив майже 5 мільярдів гривень податків. За 10 років інвестував близько 200 мільйонів доларів у розвиток області.
“Завдяки спільним зусиллям органів місцевого самоврядування та Ferrexpo виконано термомодернізацію всіх 100% будівель шкіл та садочків, замінено всі старі вікна на сучасні. Виконано капітальні ремонти у десятках класів із застосуванням інноваційних методів освіти”, – додає міський голова Горішніх Плавнів.
Інвестиції в регіон, робочі місця, розвиток інфраструктури та мільйонні поповнення бюджету – все це Полтавська область ризикує втратити. Те, що зараз відбувається в Україні, є показовим прикладом того, що держава вкотре не може захистити інтереси іноземних компаній, акціонерів та капітал перед українськими олігархами. Натомість судова реформа та ініціативи влади щодо деолігархізації – залишаються порожнім звуком.
