Російська авіація використовує для авіанальотів в Україні майже всі аеродроми Білорусі, Росії та окупованого Криму, придатні до цього, — про це йдеться в розслідуванні програми Схеми.
Журналісти дослідили супутникові знімки та поспілкувалися з військовими експертами. За даними Схем, біля кордонів України — близько 40 аеродромів із тактичною військовою авіацією. При цьому літаки стратегічної авіації Росії можуть базуватись на відстані понад 5 тисяч кілометрів від цілі.
На думку військового експерта Інституту євроатлантичного співробітництва Ігоря Козія, для авіаудару по драматичному театру в Маріуполі, в якому ховалися мирні жителі, використовувалася надпотужна бомба, яку скинула російська стратегічна авіація. Найближчий до України відомий аеродром стратегічної авіації — авіабаза у місті Енгельс Саратовської області. Судячи з супутникових знімків від 6 лютого, там розташовані стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС.
Журналісти з посиланням на експертів повідомляють, що стратегічну авіацію Росія використовує рідко та переважно в регіонах, де окупаційні війська «здолали опір української протиповітряної оборони». Оскільки таких територій мало, у більшості випадків окупанти використовують «звичайну» тактичну авіацію, яка летить з території Росії, Білорусі та окупованого Криму.
Один із ключових для російської авіації аеродромів в окупованому Криму розташований біля міста Саки. Там базується 43-й винищувальний авіаційний полк ПКС Росії, у складі якого переважно літаки Су-30СМ, Су-33 та бомбардувальники Су-24М.
На іншому великому військовому аеродромі в окупованому Криму, Бельбек, базуються Су-27, Су-27СМ, Су-30М2 та Су-27М. Після реконструкції 2020 року він також може приймати стратегічні бомбардувальники Ту-22М3, Ту-160 та Ту-95МС. За даними ЗСУ, їх використовують для запуску ракет із території Чорного моря, зокрема по Львівській області.
На військовому аеродромі Морозовськ у Росії (Ростовська область), де базується 559-й бомбардувальний авіаційний полк, стоїть понад 30 бомбардувальників Су-34.
Російські військові аеродроми Приморсько-Ахтарськ та Єйськ (Краснодарський край) розташовані найближче до Маріуполя. У Приморсько-Ахтарську (125—130 км до блокадного Маріуполя) зазвичай базуються лише винищувачі Су-25, але у березні на аеродромі було помічено бомбардувальники Су-34. На аеродромі в Єйську (близько 60 км до Маріуполя), за даними порталу Military Aviation, базується понад 20 літаків МіГ-29К. На фото з супутника видно протичовнові літаки Ту-142 та близько п’яти винищувачів, серед яких Су-33.
За словами експертів, винищувачі теж можуть використовувати ракети різного калібру для завдання ударів по наземних цілях, зокрема будівлях, повідомляють Схеми. Часто такі літаки використовують некеровані ракети.
Також російські військові активно використовують для авіанальотів на Україну практично всі аеродроми біля білоруських міст Ліда, Бобруйськ, Мозир, Гомель, Лунинець, Барановичі, Брест та інші. Зокрема, на аеродромі Лунинець стоїть щонайменше 20 літаків Су-25СМ і щонайменше один бомбардувальник Су-34.
Для бомбардування Києва, Харкова, Чернігова та інших міст на півночі та північному сході України Росія також використовує свої аеродроми у прикордонних областях, серед них ті, які до цього використовувалися як транспортні — зокрема аеродром Сеща, де тепер стоять бомбардувальники Су-34.
За даними Повітряних сил ЗСУ, Росія іноді використовує навіть покинуті аеродроми чи поля, наприклад, для посадки гелікоптерів. Також країна-агресор використовує цивільні аеродроми.
Схеми пишуть, що через значні втрати Росія змушена змінювати тактику в небі на більш обережну. За словами експертів, окремі російські пілоти бачать, що інші не повертаються, і не хочуть летіти в Україну.
«Зараз, за попередніми оцінками, у пілотів Росії від 50 до 80 годин нальоту на рік. Хоча, за стандартами НАТО, має бути близько 300 годин. Але це найдосвідченіші з тих, кого вони мають, і зараз вони фактично втрачають найдосвідченіших військових льотчиків, а далі вони почнуть задіювати вже інших, у яких навіть такого досвіду немає», — сказав Схемам керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
