Історична пам’ять у ХХІ столітті стала не менш важливим елементом безпеки, ніж військові технології чи економічні ресурси. кремль десятиліттями використовує історію як інструмент тиску, створюючи паралельні наративи, які не лише спотворюють минуле, але й формують потрібне майбутнє. Головна небезпека полягає в тому, що такі інтерпретації подаються як «альтернативна думка» та поширюються через усі канали – від традиційних медіа до TikTok і YouTube.
16 вересня в інформаційній агенції «Інтерфакс-Україна» відбулася панельна дискусія «Історія як зброя в контексті сучасної агресії та викликів для України та Європи».
Організаторами виступили Український безпековий клуб, Консервативна Платформа та аналітична група InfoLight.UAза підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
У своєму виступі Олександр Антонюк наголосив, що питання історії виходить далеко за межі академічної науки і напряму стосується інформаційної безпеки.
«Це не тільки просто про історію, це дійсно йде мова про інформаційну безпеку. В росії питання історичної інтерпретації і міфологізації вже стоїть на наддержавному рівні. Використовуються і науковий підхід, і пропагандистська машина, і навіть церква».
Він звернув увагу на те, що оновлені підручники історії в рф, створені під керівництвом Володимира Мединського, описують вторгнення в Україну як «захист від новонацистів і маріонеток Заходу».
«У кремлі закладається на декілька поколінь оце зерно ненависті до українців. кремль воює не тільки за територію українську, а й за наш суверенітет, куди входить історія».
Окремо Антонюк нагадав про трагедію викрадених українських дітей, яких у росії піддають перевихованню:
«Це близько 20 тисяч дітей. Коли вони повертатимуться, це потребуватиме реабілітації».
Він також відзначив, що у світі досі далеко не всі розуміють Україну як незалежну державу:
«Нас часто плутають або пов’язують із росією навіть у США чи в окремих європейських державах. А що вже говорити про Азію, Африку чи Латинську Америку».
Як контрзаходи спікер назвав відкриття архівів, оцифрування документів, системну медійну роботу й міжнародні кампанії.
«Є успішні кейси – як визнання Європарламентом Голодомору геноцидом. Ми маємо створювати англомовні ресурси, масштабувати приклади на кшталт фільму “20 днів у Маріуполі”, який отримав “Оскар”».
Окрему увагу Антонюк приділив культурним і креативним індустріям.
«Без розважального контенту ми будемо постійно програвати кремлю, який вкладає мільярди. Це і фільми, і анімація, і комікси, і навіть Тік-Ток. Масовий продукт потребує простоти й емоційності».
Він закликав Україну активніше використовувати музику, геймінг і спільні історичні перемоги для протидії російській пропаганді.
«Якщо ми хочемо когось переконати, давайте виходити з того, що нас об’єднує. Недостатньо ефективно використовуємо, наприклад, похід 1618 року, коли польські й українські війська дійшли до Москви. Це можна перетворювати на серіали чи фільми».
Антонюк підкреслив: робота з історією має бути прагматичною й прикладною, адже від російської пропаганди страждає не лише Україна, а й інші народи.