Російські дипломати скаржаться на «обман» Вашингтона і випаровування «духу Анкориджа», за яким, за російською версією, Трамп, начебто обіцяв територіальні поступки з боку України. Однак офіційний Вашингтон категорично заперечує існування будь-якої угоди. Але дипломатичні скарги і апеляція до порушення угод – це не властива риса російської дипломатії, але традиційна складова внутрішньої пропаганди для консолідації населення. Але для чого Кремль зібрався консолідовувати росіян цього разу?
«Дух Анкориджа» випарувався? Чому Кремль просуває міф про секретні домовленості зі США
Міністр закордонних справ Ерефії Сергій Лавров заявив, що після саміту США та Росії в Анкориджі між сторонами панувала конструктивна й доброзичлива атмосфера, однак зараз цей «дух Анкориджа», за його словами, «випаровується».
Водночас глава російського МЗС наголосив, що головним результатом зустрічі була не атмосфера, а нібито досягнуті конкретні домовленості на основі пропозицій, які представила команда президента США Дональда Трампа.
Як аргумент Лавров навів подальшу політику Вашингтона, який продовжує надавати Україні розвідувальну інформацію, підтримує військову допомогу через європейських союзників та запроваджує нові санкції проти Росії. Саме це, на його думку, суперечить тому, про що сторони начебто домовилися.
Що сталося в Анкориджі?
Зустріч Трампа з Путіним на Алясці дійсно обросла численними міфами та теоріями змови. 15 серпня 2025 року Трамп і російський диктатор зустрілися на військовій базі поблизу Анкориджа на Алясці. Переговори викликали значний міжнародний резонанс, однак завершилися без підписання будь-яких документів і без оголошення про припинення війни в Україні. Попри заяви про «значний прогрес», офіційних домовленостей сторони тоді не досягли.
Саме після цього російська дипломатія почала активно використовувати поняття «дух Анкориджа», стверджуючи, що між Москвою та Вашингтоном існували певні неформальні домовленості щодо завершення війни. Преса розповідала про згоду США натиснути на Україну, щоб Київ здав Донецьку область росіянам. Але попри розмови, нічого подібного не сталося.
США: жодної угоди не було
Державний секретар США Марко Рубіо категорично спростовує російську версію зустрічі в Анкориджі. Під час спілкування з журналістами 25 червня він заявив, що в Анкориджі звучали лише пропозиції, але жодної угоди сторони не уклали.
За словами держсекретаря Марко Рубіо, якби така домовленість справді існувала, війна вже давно завершилася б.
Він також уточнив, що Росія висувала максималістські вимоги, зокрема наполягала на передачі їй усієї Донецької області та порушувала низку інших територіальних питань. Саме через неприйнятність цих вимог жодного компромісу досягти не вдалося. Особливу вагу цим словам надає той факт, що Рубіо особисто був присутній на переговорах у складі американської делегації.
Дипломатичний міф Кремля
У відповідь Сергій Лавров фактично запропонував власне трактування поняття «угода». За його словами, якщо американська сторона представила певні пропозиції, а Росія висловила готовність із ними погодитися, то це вже можна вважати домовленістю, навіть якщо жодного документа сторони не підписували. Саме навколо такого трактування сьогодні Кремль вибудовує тезу про нібито порушені США зобов’язання. Хоча Лавров забуває, що навіть якби США з чимось погодилися, то це ще не означає, що з цим погодяться країни, яких ці домовленості за спиною стосуються – Україна і ЄС.
Американські дипломати та експерти називають подібну риторику класичним прикладом інформаційної маніпуляції. Колишній помічник державного секретаря США Деніел Фрід зазначає, що Москва намагається отримати дипломатичні переваги, заявляючи про домовленість, якої фактично не існувало. На його думку, Росія прагне створити враження, ніби Вашингтон уже погодився із російськими територіальними вимогами, а згодом нібито відмовився від своїх обіцянок.
Можливо, враховуючи хаотичну дипломатію та туманні обіцянки Трампа, та після попередніх контактів із представниками команди американського президента, Москва могла помилково зробити висновок, що США готові схилити Україну до відмови від частини Донбасу. Однак безпосередньо під час зустрічі в Анкориджі стало зрозуміло, що Вашингтон не готовий підтримувати такі вимоги, а саміт завершився без досягнення компромісу.
А невдовзі після переговорів змінилася не лише дипломатична риторика США, а й ситуація на фронті. Україна значно наростила далекобійні удари по військовій та промисловій інфраструктурі Росії. Українські безпілотники та ракети власного виробництва систематично уражають нафтопереробні підприємства, військові об’єкти та логістичні маршрути, що забезпечують російське угруповання.
На цьому тлі Вашингтон і Київ дедалі більше демонструють єдину позицію щодо можливого припинення вогню без жодного наміру виконання російських ультимативних територіальних вимог.
Навіщо Кремлю потрібен «дух Анкориджа»?
В російській пропаганді поняття «дух Анкориджа» дедалі більше нагадує політичний міф, створений російською дипломатією. Його головне завдання – сформувати враження, що США нібито вже погоджувалися із російськими вимогами, але згодом «порушили слово». Такий наратив дозволяє Кремлю пояснювати російській аудиторії відсутність дипломатичних успіхів і водночас підтримувати тезу про чергову «зраду Заходу».
На тлі погіршення військового становища Росії та посилення українських ударів по її тиловій інфраструктурі історія про «дух Анкориджа» дедалі більше виглядає не як реальна дипломатія, а як елемент інформаційної кампанії для внутрішнього споживача.
Не варто виключати, що ця теза про «зраду США» може бути використана для посилення антизахідної риторики і навіть ширшої мобілізації росіян під приводом того, що переговорів з Заходом не буде, тому готуємося до протистояння.
Зокрема – потенційна російська агресія проти котроїсь з країн НАТО може бути операцією, для якої теза про «зраду Трампа» і «брехливість американців» буде використана як привід для інформаційної підготовки.
Історія з «духом Анкориджа» виглядає не стільки докором до Вашингтона (бо Російська дипломатія ніколи не апелювала до чесності та дотримання угод), скільки пропагандистською тезою для нового витка антизахідної істерії серед росіян. Наслідки побачимо невдовзі по зовнішньополітичних вчинках Кремля.
Автор: Валерій Майданюк
